РОЗДІЛ 2
ПЕРЕДУМОВИ ПОВСТАННЯ ТА ЙОГО ПОЧАТОК
2.1. Cоціально-економічне і політичне життя на Правобережжі у 1715-1732 рр.
На 1715 р. становище українців Правобережжя істотно погіршилося. Вони відчували
постійне наростання національно-релігійного та соціально-економічного
гноблення. Після укладення 22 квітня 1714 р. мирного договору з Портою РП
почала відновлювати панування на Правобережжі. Сюди вирядили коронного
хорунжого Я.Галецького з 12 панцирними і 4 легкими корогвами, посиливши залоги
у Білій Церкві, Корсуні, Медвині, Брацлаві [78 Perdenia J. Stanowisko
Rzeczypospolitej szlacheckiej wobec sprawy Ukrainy na przelomi XVІІ – XVІІІ w.
// Prace Komisji nauk historycznych Odzialu PAN w Krakowi. – Nr.8. –
Wrocіaw-Warszawa-Krakow: Wydawnictwo PAN, 1963. – S.259. Чухліб Т.В.
Правобережна Україна у сфері геополітичних інтересів Східної і Південно-Східної
Європи (60-ті роки ХVІІ – початок ХVІІІ ст.): Дисертація на здобуття наукового
ступеня канд. іст. наук. – К., 1995. – С.162.]. Нові команди було розташовано
також у Богуславі і Немирові [79 АГАД, АКВ, від. Турецький, картон 79, тека
629, арк. 49. ]. У травні польські війська встановили контроль над усім
Правобережжям, а 17 червня турецький уряд відкликав звідси комісію для
розмежування кордонів РП і Правобережного гетьманату [80 Мельник Л. Гетьманщина
першої чверті ХVІІІ століття: Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – C.65.]. Після
скарги польського посланця у Криму, вийшло ханське розпорядження про відведення
татарських військ від кордону і припинення протегування діям козаків на
Правобережжі. Ще перед цим подібні вимоги були передані через мурзу Шефар бея
[81 АГАД, АКВ, від. Татарський, картон 64, тека 26, арк.3. Там само, тека 16,
арк.1.]. Польща планомірно закріплювала своє панування на цій території. Ця
політика мала вкрай важкі наслідки для українського населення. Хоча 26 червня
Вишенський сейм заборонив воякам вилучати у місцевого населення продукти,
оскільки це призводило до його зубожіння і голодування [82 Муляр А.М.
Заселеність правобережного села в кінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. // Наукові
праці Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету. – Історичні
науки. – Т.4(6). – 2000. – С.131.], конфіскації продовжувалася. Вже у 1715 р. у
“руських краях” РП запанував голод і чимало їх мешканців, передусім, подолян,
не бажаючи підкорятися шляхті, переселилося до Молдови. Значною мірою це
спричинили обіцянки турків звільнити від повинностей на 10 років. Однак місцеві
службовці невдовзі почали навертати прибульців у іслам і переселяти углиб
князівства [83 Otwinowski E. Dzieje Polski pod panowaniem Augusta od roku
1696-1728. – Krakow: Сakіadem i drukiem J.Czecha, 1849. – S.225.].
Стамбульський уряд обмежив заселення прикордонних районів втікачами з Польщі і
Росії, вбачаючи у них носіїв сталих традицій соціального опору. 5 червня 1716
р. їх наказали не допускати на Хотинщину, щоб не “збивати з шляху реайю”. Якщо
ж вони прибували, їх мали відправляти назад [84 Димитров Страшимир Ат. Турецкие
документы о состоянии хотинской округи (нахие) в первой половине ХVІІІ в. //
Восточные источники по истории народов Юго-Восточной и Центральной Европы. –
Вып.ІІ. – М.: Наука, 1969. – С.141. ].
Постійне наростав національно-релігійний гніт, нерозривно пов’язаний з
соціально-економічним гнобленням. Силою насаджувався католицизм та уніатство. У
1720 р., скориставшись гострою політичною боротьбою магнатсько-шляхетських
угруповань, католицьке духовенство домоглося права на десятину з усіх
старостинських земель [85 Крижанівський О.П. Церква в соціально-економічному
розвитку Правобережної України: ХVІІІ – перша половина ХІХ ст. – К.: Вища
школа, 1991. – С.61.]. Католицька церква намагалася утвердитися на
Правобережжі, спираючись на підтримку місцевої шляхти і магнатів. У 1724 р.
католицький біскуп заснував свою тимчасову резиденцію у Житомирі [86 Там само.
– С.19.]. Дещо полегшила становище православного населення діяльність комісара
І.Рудаковського у 1720-25 рр. [87 Шеретюк В.М. Православна церква Правобережної
України у контексті політичних відносин Росії і Речі Посполитої кінця кінця
ХVІІ-ХVІІІ ст. Автореф. дис…канд. іст. наук: 07.00.01 / НАН України. Інститут
історії України. – К., 2002. – С.13.]
Наслідком політики РП був розкол у середовищі духовенства, усунення українців
від керівних посад в місцевому самоврядуванні, промислах, торгівлі, консервація
національної культури, мови, освіти. Особливо чутливо реагувала більшість
населення Правобережжя на втручання у сферу його духовного буття. Не випадково
саме православ’я перетворилося на ідеологічний прапор повстанців у боротьбі з
існуючою моделлю політичних і соціально-економічних відносин, а костьол стає
об’єктом ненависті і чисельних нападів з боку місцевих мешканців.
У грудні 1731 р. з Манківського монастиря до київського архієпископа
Р.Заборовського за рукоположенням прибули ієродіакон Іоакинф і монах Лаврентій,
оскільки отримувати його від львівського уніатського єпископа Шептицького, під
юрисдикцію якого перейшов монастир, не бажали. 21 січня 1732 р. Заборовський
доповів про звернення прибулих ченців Манківського, Корсунського,
Богуславського, Лисянського і Ржищівського монастирів [88 Описание документов и
дел, хранящихся в Архиве святейшаго Правительствующаго Синода. – Т.ХІІ (1732
г.). – Стлп.35.]. Синод звернувся до Колегії іноземних справ за поясненням
підстав захоплення уніатами перебуваючих під юрисдикцією Київської єпархії
монастирів і церков Правобережжя. Однак інформація про них у колегії була
відсутня [89 Там само. – Стлп.36.]. Погоджуємося з твердженням Ю.
- Київ+380960830922