РОЗДІЛ 2
НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ П. РЯБКОВА В ГАЛУЗІ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ
2.1. Методи та методологія наукових досліджень П. Рябкова
П. Рябков був людиною надзвичайно різнобічних захоплень, серед яких особливо
вагомими є його наукові інтереси в галузі історії, а також археології.
Історією, як наукою, він зацікавився під час навчання у Парижі в Російській
Вищій школі соціальних наук (1901 – 1904 рр.) слухаючи лекції
проф. М. Ковалевського, який особливу увагу приділяв вивченню
соціально-економічних факторів суспільного життя. Як відомо, у другій половині
ХІХ ст. – на початку ХХ ст. більшість істориків дотримувалися позитивістського
світогляду, у цьому відношенні проф. М. Ковалевський, а за ним й П. Рябков, не
були виключенням.
Представники позитивізму поступово відмовлялися від традиційних схем та
напрямків дослідження й переходили до вивчення соціально-економічної історії,
прагнули заглибитися у внутрішню сутність історичних подій та явищ, ввести у
науковий обіг та критично осмислити новий документальний матеріал [1]. Услід за
М. Ковалевським, П. Рябков у своїх історичних дослідженнях особливу увагу
приділяв вивченню соціально-економічних факторів. Великий інтерес у нього
викликали питання про сільську общину – причини її утворення, значення та її
місце в житті слов’янських народів, і, зокрема, в житті російського селянина.
Значна увага, яку приділяв у своїх працях П. Рябков общині, певною мірою була
обумовлена і його політичним світоглядом.
Сумлінний учень, який високо цінував М. Ковалевського, як науковця, П. Рябков
частково перейняв його погляди про основні закони історичного розвитку
суспільства. Зокрема, він поділяв думку М. Ковалевського про те, що збільшення
населення, його густоти є головним фактором усіх змін в економічному ладі.
Виходячи з цього положення П. Рябков вважав, що община є продуктом надзвичайно
складних соціально-економічних змін, і перш за все, густоти населення. [2].
Разом із тим, слід зазначити, що формування методології наукових досліджень, а
також історичних поглядів П. Рябкова відбувалося не лише під керівництвом М.
Ковалевського. Значний вплив на П. Рябкова, як історика, справили праці
видатного українського вченого М. Грушевського, концептуальні підходи якого до
української історії він сприйняв. Працею всього життя М. Грушевського була
багатотомна “Історія України-Руси”, у якій він здійснив перший фундаментальний
виклад історії українського народу з найдавніших часів до середини ХУІІ ст.
Принципово новим у науковому методі М. Грушевського, було те, що він
запропонував вивчати насамперед історію народу, а не держави, що зумовлюється
її підпорядкованою роллю з боку економічних, культурних і національних
факторів. Квінтесенцією роздумів М. Грушевського була думка про те, що
“общерусской” історії не було й не може бути, як немає “общерусской”
народності.
Уперше П. Рябков довідався про видатного українського історика М. Грушевського
та познайомився з його поглядами, ймовірно, у Парижі під час свого навчання в
Російській Вищій школі соціальних наук. У квітні 1903 р., завдяки ініціативі
Ф. Вовка, М. Грушевського запросили прочитати курс української історії (квітень
– травень 1903 р.) [3]. Перебування в Російській Вищий школі соціальних наук
мало переломне значення не лише для творчості П. Рябкова, але й для
М. Грушевського. До того він (Грушевський) був істориком соціально-економічних
та суспільних явищ. Пізніше у 1909 р., з асимілювавши свої паризькі переживання
та відповідну лектуру, у вступі до сьомого тому “Історії України-Руси” М.
Грушевський називає себе “істориком соціологом” (с.VІІІ). Більше того,
соціологія стала пасією М. Грушевського, яскравим проявом якої є заснування ним
у 1919 р. у Відні “Українського соціологічного інституту”.
Удруге послухати лекції М. Грушевського з історії України-Руси П. Рябкову
довелося у Львові в липні 1904 р., під час перебування на наукових курсах,
організованих Товариством прихильників української літератури, науки й штуки,
головою якого був М. Грушевський [4]. В подальшому П. Рябков постійно тримав у
полі зору наукову творчість М. Грушевського, й, по можливості, збирав його
опубліковані праці. Зокрема, “Історії України-Руси”, частина якої посідає
почесне місце серед друкованих видань, що зберігаються в особистому фонді
П. Рябкова.
У цілому, аналіз історичних праць П. Рябкова дає нам підстави стверджувати, що
основу методології його наукових досліджень становлять принципи історизму,
об’єктивності та розвитку. У свою чергу , методологічні принципи в дослідженнях
П. Рябкова реалізуються як через загальнонаукові методи – аналізу та синтезу,
так і спеціальні методи дослідження, а саме: порівняльно-історичний,
статистичний, генетичний.
Погляди П. Рябкова на актуальні проблеми української історії.
Наукові дослідження історії України, здійснені П. Рябковим свідчать, що з усіх
історичних періодів становлення та розвитку українського народу найбільшу увагу
й інтерес у нього викликали найдавніші часи, козацька доба й період ХІХ ст.,
коли Україна перебувала у складі двох імперій. Захоплення цими проблемами на
початку ХХ ст. і особливо в 20-ті рр. ХХ ст., було характерним для багатьох
видатних українських вчених істориків, серед яких, мабуть, основною постаттю на
історичній арені України був М. Грушевський.
Однак, першим за часом написання було наукове дослідження П. Рябкова “Община в
Росії та інших країнах” (1903 р.) [5]. Рукопис, цього наукового реферату, який
становить собою центральне та найбільш ґрунтовне історичне дослідження
П. Рябкова, зберігається в особистому фонді вченого.
В цій праці П. Рябков здійснив ґру
- Київ+380960830922