Формування соціальної відповідальності старшокласників у позанавчальній діяльності

РОЗДІЛ 2.
ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПОЗАНАВЧАЛЬНІЙ
ДІЯЛЬНОСТІ
2.1.
Діагностика соціальної відповідальності старшокласників у закладах нового типу
86–107
2.2.
Психолого-педагогічні умови формування соціальної відповідальності
старшокласників у позанавчальній діяльності
107–140
2.3.
Динаміка розвитку соціальної відповідальності старшокласників
140–151
Висновки до розділу ІІ
152–154
ВИСНОВКИ
155–158
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
159–180
ДОДАТКИ
181–238
ВСТУП
В умовах розбудови незалежної України, коли відбуваються радикальні
перетворення у всіх сферах життя, перед сучасною загальноосвітньою школою
постає завдання формування різнобічно та духовно розвиненої, активної
особистості – громадянина, котрому притаманні передусім висока свідомість та
відповідальність. Як зазначає академік АПН України В. Кремень “В основу
формування особистості мають лягти передусім ідеї гуманістичної парадигми
особистісно орієнтованої освіти та виховання. Мета особистісно орієнтованої
гуманної освіти – не сформувати й навіть не виховати, а знайти, підтримати,
розвинути людину в людині, закласти в ній механізм самореалізації” [143, 4].
У стратегічних документах нашої держави в освітньо-виховній галузі
(“Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті”, “Державна
національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.”), “Концепція виховання дітей та
молоді в національній системі освіти”) підкреслюється, що розвиток
демократичного суспільства потребує формування у дітей та молоді гуманності,
ініціативності, високого інтелекту, працьовитості та відповідальності. “Вся
атмосфера життєдіяльності і спілкування в учнівському колективі має формувати в
дітей високу моральність, яка синтезує кращі риси людини: доброту, терпимість,
повагу до інших, відповідальність за долю Батьківщини і цивілізацію” [92, 15].
Зокрема, у “Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку
української державності” наголошується, що розбудова і вдосконалення
суверенної, демократичної держави, громадянського суспільства – це процеси, які
вимагають утвердження громадянської культури, в основі якої формується система
ціннісних орієнтацій, поглядів, переконань, усвідомлюється місце в суспільстві,
визначаються обов’язки і відповідальність перед співвітчизниками, Батьківщиною.
Серед принципів, дотримання яких у процесі громадянського виховання особистості
є найбільш вагомими, вирізняються принципи самоактивності й саморегуляції,
реалізація яких дозволяє розвивати у вихованця суб’єктивні характеристики,
формує здатність до критичності і самокритичності, до прийняття самостійних
рішень, і в такий спосіб поступово виробляє громадянську позицію, почуття
відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках. Метою громадянського
виховання є усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи та
правами людини, її громадянської відповідальності.
У “Концепції національного виховання” підкреслюється важливість виховання у
дітей та молоді основ моралі, громадянської і соціальної відповідальності. Тому
справедливо зазначає академік В. Кремень, що сьогодення України потребує
вчителів з інноваційним мисленням, які здатні усвідомлено взяти на себе
відповідальність як за особистість іншої людини, що постійно розвивається, так
і за школу як систему, що теж перебуває у розвитку [58, 21].
Об’єктивна потреба у вихованні відповідальності, насамперед у шкільному віці
зумовлюється підвищенням персональної відповідальності кожної конкретної людини
за свій особистий внесок у процес суспільних перетворень. Важливо, щоб кожен,
зокрема, й старшокласник у повсякденному житті й навчанні відчував
відповідальність за все, що відбувається навколо нього і, на цій основі, в міру
своїх сил і можливостей, вносив у життєві засади те, що не роз’єднує, а
навпаки, об’єднує молодь, людей, суспільство загалом.
Разом з тим, як свідчить педагогічна практика, у сучасних школярів часто
знижується інтерес до навчання, виявляється тенденція до девіантної поведінки.
Все це, природно, позбавляє їх можливості виявлення соціальної
відповідальності, зокрема у старшому шкільному віці, коли виникає потреба у
самоствердженні та професійному самовизначенні. Тим самим із загальноосвітньої
школи в життя виходять молоді люди, котрі часто з надто великими складнощами
здатні продовжувати навчання в освітньо-професійних закладах або долучатися до
активної участі у професійно-трудовій діяльності в умовах народжуваного
ринкового середовища.
Зазначимо, що проблема відповідальності знайшла своє відображення у філософії
(М. Бердяєв, І. Кон, Ж.–П. Сартр, Л. Сохань). В роботах цих вчених
розглядається філософське тлумачення сутності людини та співвідношення між
свободою і відповідальністю індивіда. Вихідним пунктом визначення міри
відповідальності у загальнофілософському аспекті в усі епохи було вирішення
питання про співвідношення свободи й необхідності. Всі дії, які пов’язані з
вибором, передбачають активність особистості, незалежно від того, нав’язана їй
відповідальність ззовні чи взята людиною добровільно.
Питання соціальної відповідальності невід’ємно пов’язані з соціалізацією
особистості, оскільки перша утверджується як новоутворення онтогенетичного
розвитку індивіда у період соціальної зрілості. У цьому контексті соціалізація
розглядається як набуття людьми соціального досвіду та ціннісних орієнтацій,
потрібних для виконання соціальних ролей (5, 23 ). Ці проблеми у соціології
розглядалися багатьма вченими (Л. Буєва, П. Мінкіна, В. Сперанський, М.
Лукашевич, Т. Шибу