РОЗДІЛ 2
МОВА ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ РОЛІ ПОЛІТИЧНИХ ДІЯЧІВ В СОЦІАЛЬНІЙ СТРУКТУРІ НІМЕЦЬКОГО
СУСПІЛЬСТВА
2.1.Мовна ситуація у Німеччині з точки зору функціональної і соціальної
диференціації.
2.1.1. Різні форми існування німецької мови у Німеччини.
Лінгвістика останніх десятиліть відзначається особливою зацікавленістю
проблемами мовної варіативності, що безпосередньо зв‘язана з соціальними
явищами. Як зазначає О.Є.Семенець, “будь-яка мова обслуговує конкретну мовну
спільноту, яка являє собою сукупність людей, що володіють в тій чи іншій мірі
даною мовою” [154, 8].
З точки зору функціональної стратифікації сучасна німецька мова є ієрархічно
організованою та історично складеною системою різних форм її існування.
Традиційно до них відносять літературну (або стандартну) мову, різновиди
побутово-розмовної мови і місцеві діалекти. Така диференціація спирається не
тільки на історичний досвід розвитку німецької мови, але й повністю відображає
реальну мовну ситуацію сучасної Німеччини та інших німецькомовних держав
[54-56, 217].
Виконуючи в процесі комунікації різні функції, форми існування німецької мови
знаходяться в її функціональній системі у відношенні взаємодоповнення. Як
вважає Н.І.Філічева, вони досліджуються як окремі моносистеми у відомій
абстрагованості від макросистеми в цілому [176]. Сучасна німецька мова
функціонує як засіб спілкування в декількох державах, носить полінаціональний
характер і використовується реально у вигляді декількох національних варіантів.
Тому структура функціональної системи німецької мови у головних країнах її
поширення, склад і характер об‘єднаних нею форм існування мови, а також
соціальний статус останніх виявляють чітку диференціацію, обумовлену специфікою
суспільного розвитку в тій чи іншій німецькомовній державі та історично
складеною в ній конкретною мовною ситуацією [233, 260].
При описанні комунікативних норм використання форм існування німецької мови і
мовної ситуації в німецькомовних країнах використовується поняття диглосії,
введене Ч.Фергюсоном. Під цим поняттям розглядається функціональна дистрибуція
форм існування, з яких одна займає верхній, а інша нижній страт у
комунікативній системі певної мовної спільноти. Як зазначає В.Беш,
функціональна дистрибуція форм існування в країнах німецької мови виявляє
відмінності, які проявляються у різній профільованості та в різній стабільності
[223]. Можна погодитися з Н.І.Філічевою, що мовну ситуацію в німецькому ареалі
характеризує розширення соціальної бази літературної мови [176, 34]. Проте,
навряд чи можна з повною впевненістю стверджувати, що у використанні інших форм
існування німецької мови проявляється т.з. “комунікативна неспроможність”.
Дійсно, в багатьох соціальних сферах діалект не може виступати в ролі єдиного
комунікативного засобу, хоч він і використовується численними носіями мови. На
думку Р.Герман-Винтер, завдяки зміні мовних засобів – від літературних до
діалектних – мовцю вдається впливати на комунікативного партнера, притягнути
його увагу, зацікавити, він апелює до почуттів останнього, намагається добитися
позитивного ставлення до своїх думок і висловлювань [272].
За останні десятиліття зазнало суттєвих уточнень центральне теоретичне поняття
– “літературна мова”. Довгий час воно ототожнювалося з поняттям “національна
мова”. З літературною мовою пов‘язувалася уява лише про літературну мову
періоду становлення нації, тому вона ототожнювалася з поняттям національної
мови. Багато німецьких мовознавців взагалі не виділяли поняття “національна
мова”, а для позначення літературної мови епохи становлення нації
використовували терміни “писемно-літературна мова” (Schriftsprache), "єдина
мова" (Einheitssprache), "літературна мовна норма" (Hochsprache,
Kultursprache). З початку 70-х років між цими двома поняттями та явищами, які
вони позначають, проводилася все більш чітка розбіжність. Вперше це було
зроблено в роботі М.М.Гухман „Літературна мова“ [50].
2.1.2.Сучасна німецька мова з точки зору соціальної, регіональної і вікової
диференціації.
На відміну від літературної мови національна мова є не однією з форм існування
мови, а певний історичний етап у розвитку всіх форм її існування. Національна
мова характеризується ієрархічною структурою: її ядро створює національна
літературна мова, периферію складають територіальні діалекти, а до великої
проміжної зони між ними входять різні наддіалектні форми мови, наприклад,
розмовна мова.
Таким чином, двома полюсами ряду варіацій є діалект і стандартна варіація –
літературна мова. Літературна мова є однією з форм існування мови поруч з
територіальними діалектами, напівдіалектами та різновидами побутово-розмовної
мови [268]. Головними рисами, що характеризують літературну мову, є
поліваріантність, стильова багатообразність, відбір та регламентація мовних
засобів і наддіалектна специфіка.
В основі системи німецької мови знаходяться територіальні діалекти, численність
яких є насьогодні досить великою. Діалекти можуть використовуватися мовцями і
за межами їх поширення. Як підкреслює А.І.Домашнєв, чим ширшим є лінгвосоціум,
який користується діалектом, тим більш неоднорідним він є, і тим більш
різноманітними стають прагматичні задачі, що вирішуються комунікантами в
процесі мовленнєвої діяльності. Наслідком цього є поява нових варіацій –
напівдіалектів (Verkehrssprachen), побутово-розмовних мов (Alltagssprachen)
тощо, аж до літературної мови [53].
Мовні форми, розташовані у просторі між територіальними діалектами і
літературною мовою, створюють особливий різновид мови, який частіше за все
визначають
- Київ+380960830922