РОЗДІЛ 2
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ
СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ КОМП'ЮТЕРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
2.1. Об'єкт злочинів
Для з'ясування сутності об'єкта злочинів у сфері комп'ютерної інформації необхідно розглянути різні погляди щодо загального вчення про об'єкт злочину.
Проблема об'єкта злочину є досить дискусійною. У науковій літературі вона глибоко досліджувалась такими вченими, як Я.М.?Брайнін,
М.А.?Гельфер, В.К.?Глістін, М.І.?Загородніков, М.Й.?Коржанський,
В.М.?Кудрявцев, Б.С.?Никифоров, А.А.?Піонтковський, М.С.?Таганцев,
В.Я.Тацій,?Є.А. Фролов та інші. У їхніх працях є багато спільного, однак є і певні відмінності.
За часів СРСР переважна більшість правників визнавала об'єктом злочину суспільні відносини, які поставлені під охорону кримінального закону і яким цим злочином заподіяно шкоду. Окремі вчені, декларуючи, що об'єктом злочину можуть бути будь-які суспільні відносини, що поставлені під охорону кримінального закону, у деяких випадках вважали безпосереднім об'єктом злочину майно чи фізичну особу [48, с. 132]. В юридичній літературі також зустрічається думка, що об'єктом злочину слід визнати умови існування суспільних відносин [49, с. 52 - 53].
Протягом останніх років набула поширення думка, що об'єктом злочину слід визнавати цінності, інтереси, блага тощо. Багато науковців, які обстоюють таку позицію, звертаються до творчого доробку визначного вченого-правника М.С. Таганцева. Останній акцентував увагу не на нормі права, як робили його сучасники, а на її життєвому прояві, на тому, що спричинює виникнення цієї норми, надає їй зміст. На його думку, цим є "інтерес життя, інтерес людського співжиття". Цей вираз він вживає у широкому значенні усього того, що зумовлює існування окремої особи, суспільства і всього людства в їх фізичній, розумовій і моральній сферах життя. Життя в його індивідуальних та суспільних проявах обумовлює виникнення інтересів, які потребують охорони кримінальним законом. Внаслідок цього інтереси отримують особливе значення та структуру, набувають статусу правових благ і у такій своїй якості наповнюють змістом юридичні норми. Ці блага вчений визнає життєвим проявом юридичних норм, сукупність яких утворює життєвий прояв правопорядку. При цьому, перетворюючи інтерес життя у правове благо, право не тільки визнає існування цього інтересу, не тільки ставить його під захист, а й видозмінює його в обсязі, формі, іноді навіть змісті, дещо стирає його приватний, індивідуальний характер та надає йому суспільного значення. Таким чином, посягання на норму у реальності є посяганням на правоохоронюваний інтерес життя, на правове благо [50, с. 32 - 33].
Окремі сучасні вчені у своїх міркуваннях знову повернулись до цього напряму в розв'язанні проблем об'єкта злочину. Так, зокрема С.Б. Гавриш, визнає об'єктом злочину благо, яке охороняється кримінальним законом. Він мотивує таку позицію розпливчастістю та суперечливістю категорії суспільних відносин, що призвело, як вважає автор, до того, що практично всі дослідники цієї проблеми вирішують її по-різному, дуже часто вкладаючи у визначення суспільних відносин різний зміст [51, с. 52, 65]. Навроцький В.О. називає об'єктом злочину благо, якому заподіюється шкода [52, с. 256].
Існує багато пропозицій щодо визнання об'єктом злочину певних благ. Вони у своїй більшості є однаковими за змістом і різняться лише за формою, самим формулюванням. Так, пропонується визначати об'єкт злочину як соціально значущі цінності, інтереси, блага, що охороняються кримінальним законом, і яким у результаті злочинного діяння завдається або може бути завдано істотної шкоди [53, с. 202]. За іншим визначенням, об'єктом злочину слід визнати ті блага (інтереси), на які посягає злочинне діяння, і які охороняються кримінальним законом [54, с. 159].
У юридичній літературі обґрунтовувалась доцільність визнавати об'єктом злочину й інші суспільні явища, що визначаються як "цінності". Прихильники цієї концепції висловлюють думку, що теорія визнання об'єктом злочину суспільних відносин не повністю відповідає потребам науки кримінального права, що зумовлено певним перебільшенням значення категорії "публічного" стосовно категорії "приватного" у сфері соціального життя. На думку цих вчених, визначення об'єкта злочину як сукупності суспільних відносин надто загальне та розпливчасте, тоді як насправді цей елемент складу злочину вужчий і конкретніший [55, с. 123 - 127].
Не заперечуючи право на існування такої концепції, зазначимо, що її обґрунтування має певні вади. Так, Є.В. Фесенко визначає об'єкт злочину як цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння, і яким воно може заподіяти або спричиняє шкоду [56]. Він стверджує, що цими цінностями виступають різноманітні об'єкти матеріального світу. Таким чином, за думкою вченого, об'єктом злочину є різноманітні об'єкти матеріального світу, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння, і яким воно може заподіяти або спричиняє шкоду. Незважаючи на певну тавтологію, таке судження можна було б визнати слушним, якщо не брати до уваги подальшу аргументацію зазначеної концепції. Фесенко Є.В. стверджує, що предмет злочину - це не самостійна ознака злочину, а структурний елемент об'єкта (тобто різновид цінностей). Він визначає предмет злочину як матеріалізовані утворення. Ми підтримуємо термінологію, яку використовує автор, визначаючи предмет злочину, проте вона суперечить поняттю об'єкта злочину (в авторському трактуванні цього поняття).
Отже, Є.В. Фесенко називає об'єктом злочину різноманітні об'єкти матеріального світу (тобто цінності), а предметом злочину - матеріалізовані утворення (які належать до структури цінностей). Як видається, у загальному розумінні термінологічний зворот "матеріальні утворення" є значно ширшим, ніж зворот "об'єкти матеріального світу".
Враховуючи зазначене, можна стверджувати, що у теоретичних викладках Є.В. Фесенка існує певне протиріччя. За його концепцією, предмет злочину є структурним