РОЗДІЛ 2 Семантико-структурні особливості прізвищ надвеликолузького регіону в діахронічному плані...................................... 42
2.1. Прізвища, утворені від особових власних імен .................42
2.2. Прізвища, утворені від етнічних і топонімічних назв .....................................................................................76
2.3. Прізвища, утворені від назви постійного заняття .............93
2.4. Прізвища, утворені за індивідуальними ознаками перших носіїв....................................................................111
2.5. Прізвища особливої структури та семантики...................120
2.6. Полісемантичні прізвища ...........................................131
2.7. Прізвища іншомовного походження..............................141
2. 7. 1 Прізвища тюркського походження ....................144
2. 7. 2 Прізвища єврейського походження ....................147
2. 7. 3 Прізвища польського походження......................150
2. 7. 4 Прізвища індоарійського походження ................153
Висновки до другого розділу................................................158
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.....................................................163
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.............................167
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............191
ДОДАТКИ ( ПРІЗВИЩЕВИЙ ПОКАЖЧИК ) ..........................193
ВСТУП
Власні імена людей, зокрема прізвища, їх неповторний фонетичний лад, розмаїття словотвірних моделей, співвіднесеність із реальною дійсністю ще раз переконливо доводять, що українська мова бере свій початок у глибокій праслов'янській давнині; прізвища як вагома частина словникового складу мови засвідчують, що вона (мова) постійно живилася народними говірками, а в окремих випадках збагачувалася чужомовними елементами.
АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ Початок наукового вивчення української антропонімії цілком закономірно пов'язують із працями мовознавців II - ої половини ХІХ - поч. ХХ ст.: А. Степовича, М. Сумцова, В. Охримовича, І. Франка. Одначе ґрунтовне й системне дослідження української ономастики все ж припадає на 60 - 70-ті роки ХХ ст. і пов'язане з працями Л. Гумецької, присвяченими ономастиці ХІV - ХV ст., Ю. Редька, що здійснив системний опис сучасної антропонімії України, П. Чучки, який ґрунтовно проаналізував у діахронічному аспекті антропонімію Закарпаття, І. Сухомлина, який аналогічним чином обстежив антропонімію Полтавщини. Високої оцінки заслуговують монографічні дослідження української історичної антропонімії, виконані М. Худашем, Р. Керстою, М. Демчук, М. Сенів, Р. Осташем.
Система прізвищ, акумулюючи в собі різноспектрову єдність внутрішньо - та позамовних чинників, є цінним джерелом для вивчення історичних процесів, які відбувалися у мовній структурі прізвищ; для визначення характерних словотвірних тенденцій у будові онімів як складових елементів лексичної системи; а також впливу чужомовних елементів на творення власних імен та взаємозалежності інтра - й екстралінгвальних факторів у становленні засобів та способів ідентифікації особи. У цьому відношенні особливо вдячним матеріалом для дослідження є антропонімія тих чи інших історико-етнографічних регіонів. Одним із таких регіонів є надвеликолузький регіон, що входив колись до володінь козацького Запорожжя. Вивчення антропонімійної системи надвеликолузького регіону кінця ХVІ - ХХ ст. дозволяє простежити живий ланцюг творення ідентифікаційних засобів особи і виявити стан антропонімійної народної системи до моменту і в момент її адміністративно - юридичного нормування. Це важлива й актуальна проблема для сучасної української лексикології.
СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ Здавна відчувалася зацікавленість учених прізвищами жителів конкретних історико- етнографічних регіонів України. Монографічні дослідження, дисертаційні роботи, наукові статті, написані на сучасному та історичному ономастичному матеріалі, не тільки містять аргументовані висновки і варті спостереження, але й уводять у науковий обіг новий фактичний матеріал. Та все ж необхідно відзначити, що українська антропонімія за регіонами досліджена нерівномірно. Не однаковою мірою вивчені окремі типи антропонімів, їх територіальне поширення в різні історичні періоди. Комплексно досліджена антропонімійна система Закарпаття у докторській дисертації та інших працях П. Чучки, вивчалися прізвища Середньої Наддніпрянщини (І. Сухомлин), Бойківщини (Г. Бучко), Лемківщини кінця ХVІІ - поч. ХІХ ст. (С. Панцьо), Буковинського Придністров'я (Л. Тарновецька), Верхньої Наддністрянщини (І. Фаріон), Гуцульщини (Б. Близнюк), Середнього Полісся (І. Козубенко), північного Степу (Т. Марталога). Прізвища надвеликолузького регіону як одного з історико-географічних теренів України не були ще предметом спеціального дослідження. Власне, відсутність такого ґрунтовного дослідження й визначає актуальність цієї роботи.
В ономастичній літературі термін "прізвище" визначають як найменування, що переходить від покоління до покоління: від батька чи матері до сина й дочки, від чоловіка до дружини або навпаки. У минулі віки єдиних, введених державою норм ідентифікації особи не існувало, і в адміністративно-юридичній практиці для позначення людини використовували різноманітні мовні засоби. Вживались одночленні наймення, двочленні, тричленні й описові (Керста, 1984, 15).
Ми дотримуємося історико- юридичної концепції появи прізвищ як антропонімного класу в кінці ХVІІІ - поч. ХІХ ст., коли в Україні було запроваджено кодифіковане право і відбулося офіційне, адміністративно- юридичне закріплення прізвищ за представниками нижчих чи середніх верств населення. Хоча особові назви шляхти мали ознаки прізвищ іноді вже у ХV - ХVІ ст. (Худаш, 1977, 96), прізви
- Київ+380960830922