Ви є тут

Взаємини викладачів і студентів як чинник становлення особистості майбутнього вчителя

Автор: 
Микитюк Галина Юріївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2003
Артикул:
0403U002443
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ФОРМУВАННЯ ВЗАЄМИН ВИКЛАДАЧІВ І СТУДЕНТІВ ЯК ЧИННИКА СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ
2.1. Методичні основи дослідження взаємин викладачів і студентів педагогічного навчального закладу

Теоретична й практична значущість дослідження взаємин викладачів і студентів обумовлюється насамперед тим, що вони є важливою ланкою процесу керування формуванням особистості майбутнього вчителя, розвитком соціальної й пізнавальної активності студентів, особистісним їх зростанням і професійним становленням. Водночас це важливо й для вирішення низки соціально-психологічних проблем, які мають місце в соціально-освітньому просторі вузівського середовища: виявлення механізмів формування взаємин людей в умовах спільної навчально-професійної діяльності; комплектування студентських академічних груп із врахуванням психологічної сумісності її членів і прогнозування можливих стосунків по вертикалі, які будуть складатися при роботі з нею викладачів; пошук оптимальних шляхів організації й керівництва педагогічною практикою студентів; забезпечення сприятливого соціально-психологічного клімату під час проведення різних видів навчальних занять із метою підвищення їх ефективності; розробка системи методів професійно-педагогічного спілкування й розвитку комунікативних здібностей і підвищення рівня психологічної культури викладачів вищої школи тощо.
Характер взаємин викладачів і студентів впливає на інтелектуально-пізнавальну активності студентів; на цілі й мотиви навчально-професійної, громадської, науково-пошукової та інших видів діяльності студентів, їх результативність; формування професійної спрямованості й розвиток професійно важливих якостей і властивостей особистості. За умови цілеспрямованого регулювання стосунків із студентами, викладач може здійснювати ефективне керування процесом формування особистості студента як майбутнього вчителя; впливати на мотиваційну й операційну структуру їхньої діяльності, а також сприяти створенню соціально-психологічного клімату в студентській академічній групі.
Складність розв'язання цих завдань полягає в тому, що викладачу не достатньо тільки знати, які взаємини є оптимальними для того чи іншого виду спільної діяльності, які механізми визначають їх формуючий вплив на структуру особистості студента і його діяльність, як створювати й керувати такими взаєминами. Йому повинен бути притаманний достатньо високий рівень психологічної культури, наявність високорозвинених комунікативних здібностей і морально-духовних якостей особистості, які "піднесуть" його з позиції суб'єкта керівництва взаєминами зі студентом на позицію безпосереднього суб'єкта цих взаємин. Самі по собі взаємини людей, які породжуються спільною їхньою діяльністю, є суб'єкт-суб'єктною взаємодією вищого порядку, адже саме вони значною мірою визначають процес і результат цієї діяльності.
Суб'єкт-суб'єктна природа взаємин ускладнює їх вивчення й аналіз, особливо якщо таке завдання постає перед одним із суб'єктів цих стосунків, зокрема перед викладачем або студентом. За цих умов непросто дотримуватися однієї з найголовніших вимог дослідження - бути неупередженим дослідником, тобто бути об'єктивним у такій суб'єктивно значимій дослідницькій ситуації, активним суб'єктом якої є сам дослідник.
Хоч експериментальне дослідження міжособистісних взаємин має давню традицію й багатий методичний арсенал, існує низка методологічних і методичних труднощів, пов'язаних із недостатньою теоретичною розробленістю проблеми дослідження взаємини людей у процесі спільної діяльності.
Для вивчення взаємин у малих групах широко поширені різноманітні форми соціометричного методу. Соціометрія знайшла поширення в зарубіжній психології й соціології після виходу в світ у 1934 році книги американського психолога Дж.Морено "Хто виживе?".
Виходячи з понятійного розмежування взаємин і спілкування й того, що соціометричний вибір виявляє міжособистісні настанови членів групи, необхідно суттєво уточнити, як зазначає Я.Л.Коломінський, уявлення про психологічну сутність явищ, які вимірюються в соціометричному вимірюванні. Наперекір поширеній думці потрібно підкреслити, що всі соціометричні опитування, незалежно від задуму дослідника, вимірюють не процес спілкування, яке спостерігається, а взаємини членів групи (колективу), їхнє міжособистісне надання переваги. Звідси зрозуміло, що соціометричне дослідження, проведене за будь-яким критерієм, дає інформацію про взаємини й усі показники та індекси відносяться, суворо кажучи, саме до цієї сторони внутрішньогрупової активності [96, 54].
В останні десятиріччя, поряд із подальшим нагромадженням емпіричних даних, йде перегляд принципів і методів дослідження, з погляду системно-діяльнісного підходу, створення елементів цілісної теорії взаємин людей у спільній діяльності.
А.В.Петровським був запропонований референтометричний метод (референтометрія) - методичний прийом, спосіб виявлення референтності членів групи для кожного індивіда, який до неї входить. "Важлива сторона референтометричного методу - глибока вмотивованість поведінки піддослідного, який захоплений можливістю ознайомитися з позицією, яка висловлена референтною для нього особою про значимий об'єкт. Через це метод дозволяє виявити мотиви міжособистісного вибору, міжособистісних надавань переваг у групі. Разом з тим міра референтності (надання переваги) суб'єкта визначається при цьому опосередковано, через прояв піддослідним інтересу до позиції даного суб'єкта про значимий об'єкт" [197, 288].
Особливо перспективним напрямом у вирішенні завдання дослідження взаємин є стратометрична концепція А. В. Петровського. Вона дозволила подолати ту ситуацію, за якою проблема детермінації взаємин ставилася як проблема залежності взаємин тільки від особистісних властивостей і особливостей людей. Дослідження такого типу не могли забезпечити керівництво процесом взаємин, тому що застосовувані при такому підході методики, коли "суб'єкт висловлює с