РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Клінічна характеристика хворих
Робота побудована за результатами власного клінічного спостереження 145 хворих на ВХДК, яке виконувалось впродовж 1999 - 2002 років. Місцем стаціонарного лікування були 1 та 2 терапевтичні відділення Львівської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги - базові відділення кафедри терапії N1 факультету післядипломної освіти Львівського державного медичного університету імені Данила Галицького, гастроентерологічне відділення 4-ї клінічної лікарні м.Львова, а також терапевтичне відділення 3-ї комунальної міської клінічної лікарні. Стаціонарно лікувались 72 (49,7%) хворих, решта пацієнтів - 73 (50,3%) спостерігались амбулаторно.
Віковий склад хворих представлено в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Віковий розподіл хворих на ВХДК
Вікові групиn*% 17-30 років2618,3 31-40 років3322,7 41-50 років4430,0 51-60 років2517,2 Понад 60 років1711,8 Разом145100 *Примітка: в цій та наступних схожих таблицях n - кількість хворих.
Як видно з таблиці 2.1, більша половина хворих - 77 чол. (52,7%) була віком 31-50 років, а число хворих працездатного віку (17-60 років) становило 128 (88,2%). Отже, досліджувалась найактивніша в соціальному плані частка людей. Віковий діапазон пацієнтів був 17-75 років, середній вік 43,6±1,71 роки. Серед обстежених хворих чоловіків було 95 (65,5%), жінок - 50 (34,5%).
Розподіл хворих за тривалістю захворювання висвітлено в таблиці 2.2.
Таблиця 2.2
Розподіл хворих за тривалістю ВХДК
Тривалість захворюванняn% Вперше виявлене
До 5 років
6 - 10 років
11-20 років
Більше 20 років30
39
31
20
2520,4
26,9
21,5
14,0
17,2 Разом145100,0
Як видно з таблиці 2.2, більшість пацієнтів хворіли до 11 років - 100 (68,8%) осіб, з них найбільшою є частка хворих з тривалістю захворювання до 5 років - 39 (26,9%).
Перебіг ВХДК у хворих визначали за критеріями П.Я.Григор'єва [79, 80], за якими два рецидиви захворювання протягом року вважали помірним (середньої важкості), більше двох або безперервне рецидивування - важким, один і менше рецидивів протягом року - легким перебігом, що відображено в таблиці 2.3. Оскільки у 30 хворих (20,4%) захворювання виявлене вперше, тому оцінка перебігу за ступенем важкості їм не проводилась.
Таблиця 2.3
Розподіл хворих в залежності від важкості перебігу ВХДК
Перебігn% Легкий
Середньої важкості
Важкий15
89
1113,5
77,0
9,5 Разом115100,0 Як видно з таблиці 2.3, у переважної більшості хворих - 89 (77%), що спостерігались, був помірний перебіг захворювання і лише у поодиноких - важкий. У 19 (13,1%) пацієнтів були ускладнення хвороби в минулому - у 10 (6,9%) кровотеча, у 9 (6,2%) - перфоративна виразка.
Кожний четвертий пацієнт (24,8%) крім ВХДК хворів іншими супутніми захворюваннями (таблиця 2.4). Для спостереження відбирались хворі в стадії стійкої ремісії супутнього захворювання, що суттєво не відбивалось на клінічній картині основного захворювання і не вимагало додаткового призначення медикаментів, крім тих, що вивчались.
Таблиця 2.4
Розподіл пацієнтів за супутніми захворюваннями
Супутні захворюванняn% Гіпертонічна хвороба
Ішемічна хвороба серця
Хронічний бронхіт
Цукровий діабет
Остеохондроз
Жовчекам'яна хвороба
Зоб
Інші хвороби12
1
38,3
4,8
4,1
2,7
1,4
0,7
0,7
2,1 Разом3624,8
Всім хворим проводили загальноклінічні та лабораторні обстеження: загальний аналіз крові, цукор крові, загальний аналіз сечі, аналіз калу на приховану кров та на наявність яєць глистів, стронгілоїдозу, опісторхозу, простіших. З біохімічних тестів проводили дослідження загального білка та його фракцій, аланінової та аспарагінової амінотрансферази, білірубіну, амілази крові та сечі, креатиніну та сечовини. Встановлено, що у всіх пацієнтів наведені вище показники були у межах норми. Всім хворим призначали оглядову ультрасонографію органів черевної порожнини.
Всім 145 хворим проводили ФГДС з біопсією СО антрального відділу та тіла шлунка. Біоптати скеровували на бактеріологічне дослідження для підтвердження наявності гелікобактерної інфекції та дослідження чутливості виділених штамів Нр до антибіотиків. З метою зменшення небажаного впливу антибактеріальних середників, які приймалися пацієнтами до обстеження на результати дослідження, з нього виключались особи, що приймали антибіотики, протягом останніх 6 міс з будь-якою метою, в тому числі і для антигелікобактерної терапії.
З числа цих 145 хворих відібрали 93 пацієнти яким призначали ті чи інші схеми антигелікобактерної терапії (рис. 2.1). Критерієм включення в програму дослідження була відсутність дуоденогастрального рефлюксу, адже відомо, що наявність останнього суттєво впливає на ефективність ерадикації гелікобактерної інфекції. Так, за повідомленням А.В.Вдовиченко, при застосуванні комбінації омепразол + кларитроміцин + тинідазол (препарат пілобакт) ефективність ерадикації у хворих без дуоденогастрального рефлюксу становить 81,8% і лише 37,5% при його наявності [15]. Дуоденогастральний рефлюкс встановлювали за наявністю жовчі в просвіті шлунка та ендоскопічною картиною рефлюкс-гастриту.
Рис.2.1. Розподіл хворих за вибраними схемами лікування:
1 - альтернативний режим без вмісту антибіотиків;
2 - поєднання омепразолу, кларитроміцину, тинідазолу (пілобакт);
3 - індивідуальний підбір антибіотиків у залежності від антибіотикограми;
4 - поєднання омепразолу, кларитроміцину та амоксициліну.
Цим пацієнтам під час ФГДС проводили множинну біопсію СОШ. Два біоптати (антрального і фундального відділів) скеровували на гістологічне дослідження, два - на бактеріологічне. В процесі роботи порівнювали дані загальноклінічних, ендоскопічних, гістологічних та бактеріологічних досліджень отриманих перед лікуванням та при контрольному обстеженн