РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК ОХОРОННОЇ ІДЕОЛОГІЇ ЦАРИЗМУ
ТА "КИЕВЛЯНИН"
2.1. Особливості розвитку світоглядної основи охоронної ідеології царизму.
У суспільно-політичному житті Росії в цілому і на її околицях на початку ХХ століття монархічна охоронна ідеологія займала домінуюче становище.
Панівні кола і класи своє правління забезпечували не тільки силою держави, економіки і політики, але й ідеологією, яка допомагала їм підтримувати пануючий стан.
Таким чином, саме пропаганда монархічних устоїв допомагала царизму утримати владу в умовах розвитку капіталістичних суспільних відносин і збереження залишків феодалізму і кріпацтва в економіці, політиці й духовній сфері.
Метою охоронної ідеології царизму було, з одного боку, створення і розвиток поглядів, які стверджують у свідомості мас непорушність існування монархічних устоїв з допомогою всебічного використання політичних і релігійних інститутів, створення умов розвитку політичної, економічної і духовної основи монархічного ладу. А з іншого - не допущення формування національної і соціальної самосвідомості українського народу, чому сприяли суспільно-політичний, соціал-демократичний, національно-демократичний рухи, українська та російська література.
Основними постулатами охоронної ідеології були: принципи історизму, що відображав тезу про самобутність історичного шляху розвитку Російської держави; принципи надкласовості, який базувався на ідеї народного початку самодержавної влади; принципи патерналізму - єднання царя з народом, батьківська турбота монарха про народ; принципи месіанства (націоналізму) - абсолютизація ролі російського народу, православ'я і самодержавної влади.
Розглянемо, яким чином проходив розвиток охоронної ідеології в російській суспільно - політичній думці ХХ століття. Основні положення охоронної ідеології, які до початку ХХ століття залишалися її стрижнем, виражалися у формулі - тріаді: самодержавство - православ'я - народність.
Система поглядів правлячого класу складалася протягом століть і знаходила своє відображення у філософії, історичній науці, суспільній думці, літературі, мистецтві.
Найповніше тези охоронної ідеології відбивалися в історичних творах офіційної історіографії, яка переважала у всіх навчальних закладах України (школи, гімназії, училища, духовні семінарії, університети).
Особливістю функціонування монархізму як ідеології є його відносно стійка тенденція до стагнації, з допомогою створення жорстко замкнутої, суворо обмеженої в розвитку системи ідей та поглядів. У принципі, ідеї, розроблені ідеологами монархізму ХVI - ХIХ століть, мало відрізняються від ідей їх послідовників ХХ століття. Тобто концепція правих ідеологів ХХ століття була також укладена в прокрустове ложе традиційних охоронних початків. Підґрунтям ідеології був принцип "історичності", "ісконності", "народності" і вічне значення монархічних початків для Росії. В основі цієї історичної тези, як вказувалося вище, лежить ствердження самобутності Росії.
Найбільш повно принцип самобутності російського історичного процесу розкрив російський історик М.М.Карамзін. Він знаходився під великим впливом ідей французького просвітництва ХVIII століття і одночасно різко негативно сприйняв Велику Французьку революцію та її ідеї. Вчений протистояв реформаторським напрямкам початку ХІХ століття. Будучи знайомим з програмою помірних реформ, запропонованою М.М.Сперанським, Карамзін виступав по суті проти неї, виражаючи позицію консервативного дворянства, викладену в "Заметке о древней и новой России". Позиція базується на формулі історика, що "наше правління є батьківське, патріархальне" [75].
У цій "Заметке" Карамзін згадував про те, що "теперішнє буває засобами минулого".[76] Використовуючи історичні приклади, він доводить, що основою могутності Росії є самодержавство. "Самодержавство заснувало і воскресило Росію, зі зміною державного устрою вона загинула і повинна загинути, складена з частин таких багатьох і різноманітних, з котрих будь-яка має свої особливі громадянські користі" [77].
Стверджуючи, що будь-яка новизна в державному порядку є "зло, до якого потрібно звертатися тільки в разі необхідності" [78], Карамзін виступав проти ліберальних реформ. Державна мудрість, вважав він, "повина бути більш охоронною, ніж творчою" [79]
Прибічник самодержавства, М.М.Карамзін разом з тим відстоював дворянські права і привілеї, насамперед права і привілеї родової знаті, аристократії, закладені правлячим класом. В "Записке" говорилося: "Самодержавство це палладіум Росії, цілісність його необхідна для її щастя: з чого не випливає, щоб государ, єдине джерело влади, мав право знищити дворянство, таке ж давнє, як і Росія" [80]. При цьому Карамзін посилається на слова Монтеск'є: "Без монарха немає дворянства, без дворянства немає монарха" [81].
Розвиваючи цю тезу стосовно Росії, Карамзін формулює свою позицію: "Дворянство і духовенство, Сенат і Синод, як сховище законів, над всіма Государ, єдиний законодавець, єдине джерело влади, ось основа Російської монархії" [82].
Таким чином, абсолютизуючи самодержавство як силу, що сприяє історичному розвитку Росії, підкреслюючи його непорушність, М.М.Карамзін уперше сформулював тріаду охоронної ідеології як самодержавство, православ'я і самобутність, яка трансформувалася згодом в "самодержавство, православ'я, народність", відображену в циркулярі 1847 року міністром освіти графом С.Уваровим.
Для свого часу М.М.Карамзін висунув класичну формулу державної ідеології, правильно відобразив її основні компоненти.
Офіційна охоронна ідеологія пізніше вважала М.М.Карамзіна прапором монархізму, а його "Историю государства Российского" сприймала, зі слів П.А.В'яземського, як книжку "єдину в Росії, щиро державну і народну, і монархічну" [83].
Однак ряд монархічних істориків, зокрема М.Г.Устрялов, у 30-ті роки ХІХ століття, визнавши принципи самодержавства, історично обґрунтовані М.М.Карамзіним, відмічали його тенденційність в тому, що він "вед
- Київ+380960830922