Музичне життя Закарпаття 20-30-х років ХХ століття.

РОЗДІЛ 2
МУЗИЧНО - КОНЦЕРТНЕ ЖИТТЯ ПІДКАРПАТСЬКОЇ РУСІ
МІЖВОЄННОГО ДВАДЦЯТИРІЧЧЯ
2.1. Виконавські колективи
20-30-ті роки ХХ століття стали періодом духовного розвитку і культурного піднесення Підкарпатської Русі, які виявились у всіх сферах громадсько життя, в т.ч. і музичній. Швидкий розвиток музичного аматорсьва досягнув того рівня, коли неминуче виникає потреба вийти на широку аудиторію. Характерною рисою побуту стають нові форми музикування, які доти були випадковими - публічні концерти, масові музичні розваги тощо. Позитивну роль у розвиткові музичного життя відіграла влада, яка підтримувала прогресивні мистецькі ініціативи інтелігенції. В цей час почалось активне формування напівпрофесійних музичних гуртків, філармонійних і хорових товариств, діяльність яких розвивалася, в основному, в двох напрямах: організація концертного життя і музична освіта.
У становленні музичної культури Підкарпатської Русі у 20-30-х роках ХХ ст. особливу роль відіграло хорове мистецтво, яке було улюбленою сферою мистецького спілкування і органічно поєднувало традиції селянського пісенного побуту, культової музики і концертної хорової практики.
Хоровий спів зародився у Підкарпатській Русі в 30-х роках ХІХ ст. і був найбільш тісно пов`язаний з процесами національного відродження, а з часом став виразником національних почуттів.
В кінці ХІХ - на початку ХХ ст. у Підкарпатській Русі були відсутні центральні хорові інституції (регентські і співацькі школи і курси), професійні об`єднання хорів (хорові спілки, з`їзди), спеціальний друкований орган, присвячений теорії і практиці хорової справи, нотний ринок за доступними цінами тощо. Тому якісна сторона хорового життя Підкарпатської Русі того часу залежала від випадкових причин: загальної музикальності окремих хорів, від смаків і манери окремих диригентів тощо. Співацька культура навколо церковних шкіл і церковних общин просувалася поволі із значними перешкодами. Як вказує Ф.Стешко, в церквах Закарпаття "звертала на себе увагу і сама манера співу, надзвичайно антимистецька. Спів неможливо розібрати, все співалося наспіх - дяк намагався випередити своїх помічників-селян, присутні випереджали дяка, що ще більше збільшувало незрозумілість того, що в церкві відбувалося. Загальна манера співати горлом та в ніс ще більше знеохочує слухача" [171. - С.124].
Далеко не всі міста Підкарпатської Русі мали постійні хори, оскільки не було професійних диригентів, які б займалися культурною роботою. Треба було виховати нову генерацію вчителів, які б зуміли заохотити народ до роботи в хорах, читальнях, драматичних гуртках. На цю проблему звернули увагу вчительські семінарії, які на початку 20-х років ХХ ст. ввели в навчальні плани хоровий спів, обов`язковий для всіх вихованців. Семінаристи вивчали в семінаріях хорову літературу, вчилися диригувати, розвивали свої музичні здібності тощо.
Виходячи із звернення культурно-освітніх діячів Підкарпатської Русі до усіх освітян відносно відродження духовної спадщини народу, у краї утворилася генерація молодих здібних музикантів, яка виявила неабиякі організаторські здібності і, створюючи хори в різних населених пунктах, спричинилася до розвитку хорової культури краю і піднесення культурного рівня народу взагалі.
Знавець хорової справи Підкарпатської Русі П.П.Милославський (1896 - 1954) (додаток А.4.). у праці "Хоровое пение на Подкарпатской Руси" [146,c.125-130] зробив спробу об`єктивного аналізу хорового життя регіону першої половини нашого століття. Він розкриває значні досягнення хорового мистецтва Підкарпатської Русі, вказує на певні огріхи в організації хорів та їх діяльності, намагається осмислити їх значення для відродження хорової культури у краї. Праця П.Милославського є для нас цінною тим, що вона змальовує реальну картину музичного життя регіону першої половини ХХ ст. Автор класифікує всі існуючі на той час хорові колективи на такі групи: церковні, сільські хори, хорові колективи, які діяли при окремих товариствах, шкільні хори та хори національних меншин [126. - С.126]. Цієї класификації дотримуємось і ми.
Найстаршим серед групи церковних хорів був хор Ужгородського греко-католицького кафедрального храму "Гармонія", заснований у 1833 році К.Матезонським. Колектив мав свої усталені традиції і незмінно користувався великою популярністю серед мешканців краю. У 1933 р. музична громадськість Підкарпатської Русі широко відзначала 100-річчя від дня заснування хору. Ювілейні концерти "Гармонії" з великим успіхом відбулись в Ужгороді та Мукачеві. На концерті в Мукачеві виступив представник греко-католицької церковної громади М.Дешко, який передав вінок диригенту хору Івану Сільваю і виголосив урочисту промову. У ній виступаючий відзначив, що К.Матезонським був закладений фундамент, на якому стоїть прекрасна культурна робота наступних диригентів хору. У ХХ столітті керівниками колективу були Іоанн Бокшай (з 1899 по 1909 рр.), Олексій Чучка (з 1909 по 1915 рр.), Юрій Дюрков (з 1915 по 1916 рр.), Степан Фенцик (з 1917 по 1920 рр.), Степан Дудинський (з 1920 по 1921 рр.) та Іван Сільвай (з 1921 по 1936 рр.).
Програму ювілейного концерту хору складали духовні твори Д.Бортнянського, Л.Бетховена, О.Архангельського, К.Матезонського, Е.Желтвая, Б.Шаша, Ю.Дрогобецького, І.Бокшая, І.Качановського, а також світські композиції І.Воробкевича, Б.Сметани, О.Верстовського, С.Жарова, Ф.Губера. В силу свого культового характеру "Гармонія" виконувала, в основному, традиційний духовний репертуар. До того ж, за 100 років існування колективу цей репертуар залишився майже незмінним. Композиції Д.Бортнянського і представників перемишльської школи доповнювались лише гармонізаціями церковних наспівів і гласів керівників хору.
"Гармонія" виступала не тільки у храмі, але і брала участь у богослужіннях, які передавались по радіо. Один з виступів хору перед мікрофоном Кошицької радіостанції відбувся 27 грудня 1946 року. Він був присвячений роковинам від дня смерті зас