РОЗДІЛ 2
ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД
До кінця XVIII століття досліджувана територія входила до складу Польщі, тому вивчалась польськими вченими. Назву "Мале Полісся" запропонував польський географ Г.О.Оссовський в 1867 році [90]. Її вживали польські вчені Орміцький, Суйковський, Охотська, Борусевич, хоча і розуміли Мале Полісся в різних межах [185].
Перші дослідження рослинності східної частини Малого Полісся носили флористичний характер. За їх результатами публікувались списки рослин. Наприкінці 30-х років XIX століття в регіоні досліджень працював В. Тишецький [27, 29]. Він досліджував флору в околицях міст Острога та Полонного і передавав гербарні рослини та списки знайдених рослин О.С.Роговичу. Зокрема, перелік рослин, які В.Тишецький зібрав коло Полонного, включав 663 види рослин [198, 199]. Серед них такі рідкісні знахідки як Daphne cneorum L., Phyteuma spicatum L., Rhododendron luteum Sweet., Symphytum cordatum Waldst. et Kit ex Wild., Crataegus laevigata (Poir) DC, Сhimaphila umbellata (L.) Barton., Polemonium coeruleum L., та ряд інших. О.С. Рогович опублікував "Обозрение семенных и высших споровых растений, входящих в состав флоры губерний Киевского учебного округа: Волынской, Подольской, Киевской, Черниговской и Полтавской ", в якому навів ряд видів флори східної частини Малого Полісся, знайдених В.Тишецьким та власноручно [27, 130]. Відомі збори О.С. Роговича з села Миньківці Славутського р-ну [29]. Він перший вказав на місцезростання Primula vulgaris Huds. біля Шепетівки [149].
В 80-х роках цього ж століття біля Острога, Полонного та Славути проводив флористичні дослідження І.Ф.Шмальгаузен (1886). Він виявив місцезростання біля Полонного ряду рідкісних видів, серед яких Меlittis sarmatica L., Astrantia major L., Salix myrtilloides L., Juncus squarrosus L. [171].
Видатним дослідником флори та рослинності регіону був Й.К.Пачоський. В його працях вперше дається історія розвитку флори регіону [122, 199, 200]. В статті "Матеріалы для флоры Заславльского и Ковельского уездовъ Волынской губернии" він пише про місцезростання Artemisia austriaca Jacq. біля Славути [118]. В праці "Флора Полесья и прилежащих местностей (1897-1900)" Й.К.Пачоський узагальнює флористичні матеріали попередників (В.Тишецького, А.С.Роговича), наводить дані про місцезростання ряду видів [119, 120, 121]. В статті "Основные черты развития флоры Юго-Западной России" відмічає місцезростання Rhododendron luteum Sweet. біля Полонного, як найбільш південного пункту поширення виду і місця, де він пережив льодовикову добу [122]. П.Тутковський [142] та М.Куксін [87] вказують на місцезростання цього виду на північ від Шепетівки.
В праці А.І.Барбарича (1937) "Суходільні луки Правобережного Полісся" знаходимо деякі дані про суходільні луки регіону [24].
Продовжується фрагментарне вивчення флори регіону. С.С.Харкевич наводить дані про знахoдження на Славутчині Є.Г.Бобровим Trifolium lupinaster L. [152], А.І.Барбарич (1953) - про місцезростання Rhododendron luteum біля Полонного [26]. Особлива увага приділялась природним острівним місцезнаходженням Picea abies (Барбарич, 1953) [25] Поварніцин [123], Кондратюк [84] та Слободян [137]).
В цей період розпочалися власне геоботанічні дослідження, які дали змогу здійснити природне районування території. Одні дослідники відносили Мале Полісся до Лісостепу, інші - до Полісся. П.М.Цись розглядав Мале Полісся в складі Лісостепу, встановив його межі, відділив Мале Полісся від районів лесових плато під назвою "внутрішня акумулятивна рівнина Верхнього Бугу і Стиру". Східну частину Малого Полісся він виділив в Славутську акумулятивну рівнину, яка з'єднується на заході з Бродівською рівниною через долину річки Збитнянки, а на сході - переходить в Житомирське Полісся [156]. Враховуючи особливості характеру грунтового покриву і його розподіл, Н.Б.Вернандер, М.М.Годлін, Г.І.Самбур, С.А.Скорина (1951) [47], Н.Б.Вернандер (1972) [46] відносили Волино-Подільську височину до зони Лісостепу, а територію східної частини Малого Полісся виділяли в Ізяславсько-Шепетівський передполіський район. Фізико-географічному районуванню Малого Полісся як території Лісостепу присвячені праці В.Г.Бондарчука (1959)[36]. К.І.Геренчук (1968) вважав Мале Полісся Західноукраїнською провінцією Лісостепової зони, відмічаючи, що ця територія - не типовий Лісостеп і віднесена до нього умовно [50]. До Лісостепу відносить Мале Полісся і Г.І.Денисик (2001) [57]. Він вважає його закономірним явищем на межі контакту двох смуг - лісової і лісостепової, і вказує, що сучасні малополіські ландшафти, особливо у центральній та східній частинах все більше набувають ознак лісостепових. До Полісся відносять Мале Полісся фізико-географи В.Д.Ласкарев (1914) [90], Н.Б.Вернандер (1958)[45], А.М.Маринич (1963, 1993) [ 94, 95], Б.М.Муха (1989) [103].
В складі Полісся розглядають Мале Полісся і геоботаніки. Є.М.Брадіс (1957) [38] в системі геоботанічного районування відносила цю територію до Східноєвропейської провінції Поліської підпровінції, оскільки Мале Полісся подібне до Полісся рівнинністю території, значною її заболоченністю, великим поширення пісків та дерново-підзолистих піщаних грунтів, наявністю еолових форм рельєфу, соснових та дубово-соснових лісів, материкових лук поліського типу. Стаття Є.М.Брадіс "Рослинність східної частини Малого Полісся та питання ботаніко-географічного районування західних областей УРСР" (1957) - єдиний узагальнюючий геоботанічний огляд території [38]. В ній дано загальну характеристику Малого Полісся, визначено його межі, (які в основному збігаються з тими, що провів М.П.Цись) [156], розроблено схематичну карту. Тут вперше використано назву "східна частина Малого Полісся" і охарактеризовано її рослинність. Проте в цій праці Є.М. Брадіс описує переважно рослинний покрив західної частини Малого Полісся, до того ж рослинність за 46 років зазнала суттєвих змін. В цій статті, а також праці "О геоботаническом районировании северо-западных областей УССР" (