РОЗДІЛ 2
СОТ В РЕГУЛЮВАННІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
2.1. Лібералізація міжнародної торгівлі і економічний регіоналізм
Лібералізація міжнародної торгівлі під якою розуміють процес розширення свободи економічних дій і зняття обмежень на діяльність у сфері зовнішньої торгівлі для національних господарюючих суб'єктів, а також спрощення доступу на внутрішній ринок для зарубіжних суб'єктів, є ключовою тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть [109, с.164]. Лібералізація поряд із протекціонізмом є інструментами регулювання міжнародної торгівлі, які застосовуються при реалізації зовнішньоекономічних та зовнішньоторговельних політик. Відповідно до цього в міжнародних торгівельно-економічних відносинах прийнято виокремлювати два основних типи зовнішньоторговельних політик - протекціоністську та ліберальну (рис. 2.1) [124, c.273].
Починаючи з середини XX століття поступово виникло розуміння того, що світове господарство не в змозі стабільно функціонувати без спільних для усіх країн механізмів координації й управління. На мікрорівні фірми стали активніше створювати вертикальні схеми управління і поступово переростали в транснаціональні корпорації. На макрорівні буквально протягом десятиліття виникла ціла система міждержавних економічних і фінансових організацій із мандатом спостерігати за світовим економічним розвитком, попереджати виникаючі дисбаланси і надавати країнам у разі потреби всебічну підтримку, розпочався активний процес регіональної економічної інтеграції [13, c.8].
Рис. 2.1. Типи зовнішньоторговельних політик держав
Розвиток економічної думки, яка на той час відхиляла необхідність втручання держави в економіку, призвів до виникнення кейнсіанства, яке заклало основу регулювання сучасної макроекономіки, поставивши питання щодо допустимого ступеня державного втручання в економічний розвиток [59, с.209]. Дж. М. Кейнс став одним з ідеологів і авторів статей угоди (статуту) так званих Бреттон-Вудських інститутів, створених в останні воєнні роки - Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Світового банку, які донині є ключовими міжнародними економічними організаціями; а підсумковим актом Бреттон-Вудської конференції стали рекомендації державам щодо створення з метою регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин Міжнародної організації торгівлі. Відомо про дві спроби створення такого інституту - розробку Гаванського статуту (конференція в Гавані) та створення Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) (конференції в Лондоні та Женеві).
На конференції в Гавані, що тривала від 21 листопада 1947 р. по 24 березня 1948 р., були присутні представники 56 країн. Гаванський статут не підписали три країни - Аргентина, Польща, Туреччина. Крім того, в роботі конференції не брали участі СРСР, Німеччина, Японія, Іспанія. Розроблена в Гавані за ініціативою США міжнародна угода містила 106 статей і мала дві основні теми: по-перше, принципи організації та регулювання міжнародної торгівлі, по-друге, створення міжнародної організації з регулювання торгівлі. Угоду ратифікували лише дві країни, а самі США пізніше відмовилися від свого проекту. Таким чином, ця спроба виявилася невдалою. Натомість на Женевській конференції, що розпочала роботу 20 жовтня 1947 p., представникам 23 держав вдалося розробити й ухвалити угоду, яка була названа Генеральна угода з тарифів і торгівлі. Вона набрала чинності 1 січня 1948 року. Згадані 23 країни стали членами-засновниками ГАТТ (офіційно "сторонами-учасницями"), яка організаційно почала діяти як постійна конференція держав-членів.
Досягнення угоди на Женевській конференції пояснюється простотою та лаконічністю тексту ГАТТ, який містив усього 35 статей; використанням механізму двосторонніх переговорів між країнами; відсутністю нововведень організаційного характеру, оскільки система відтворювала традиційний порядок функціонування міжнародних конференцій.
ГАТТ спрямував свою діяльність проти всіх видів протекціонізму, крім митних тарифів. Щоправда, з метою зниження останніх, які на початок діяльності ГАТТ у багатьох країнах були занадто високими, було створено систему тарифних переговорів. Переговори розпочиналися на конференціях міністрів і тривали на раундах багатосторонніх торговельних переговорів.
З 1948 до 1994 року ГАТТ запроваджувала правила і відігравала провідну роль у світовій торгівлі, визначаючи принципи та правові норми, якими мають керуватися під час торговельних стосунків держави-учасниці.
За майже півстолітню історію з початку дії Генеральної угоди було проведено вісім таких раундів (табл. 2.1) [35, с15 ]. Більшість торговельних раундів стосувалися здебільшого зниження тарифів, але на останніх раундах почався процес перегляду, реінтерпретації або розширення статей самої Угоди. Якщо в першому раунді переговорів брало участь лише 23 країни, то учасниками восьмого раунду (Уругвайського раунду) були вже 130 країни.
До 1963 року головним у роботі ГАТТ було розв'язання питань про зниження митних тарифів. У результаті п'яти раундів переговорів було узгоджено певні взаємні поступки учасників щодо зниження митних тарифів та розглянуто заходи щодо скорочення і регулювання нетарифних торговельних бар'єрів.
Важливою віхою на шляху розвитку багатосторонньої торговельної системи стали переговори шостого так званого "Кеннеді-раунду" (1964-1967).
Крім досягнення домовленостей щодо зниження тарифів на промислові товари (у середньому на 35% до кінця 1971 року), цей раунд закінчився досягненням домовленості про нові антидемпінгові процедури у рамках ГАТТ.
Завдяки домовленостям "Токіо-раунду" (1973-1979) протягом 8 років (починаючи з січня 1980 року) відбулося зниження імпортного тарифу на промислову продукцію на 33%. Було закладено нові регулятивні механізми світової торгівлі у вигляді угод із субсидій, антидемпінгових процедур тощо (загалом 12 угод і домовленостей).
Таблиця 2.1
РАУНДИ БАГАТОСТОРОННІХ ТОРГОВЕЛЬНИХ ПЕРЕГОВОРІ