Розділ II
Управління діяльністю слідчих підрозділів
2.1. Особливості управління діяльністю слідчого підрозділу МВС.
Управління як наука і практична діяльність людини має давні корені. У 20 роки
XX століття формуються перші школи управління такими видатними вченими як А.К.
Гастев, П.М. Керженцев, Н.А. Вітке, Е.Ф. Розмирович, що перейшли від аналізу
досягнень закордонних вчених до власних позитивних теоретичних побудов. У цей
час багато вчених та практиків – наших співвітчизників – висловлювали ідеї та
гіпотези, які визначили магістральні довгострокові напрямки розвитку науки про
управління, передбачили досягнення сучасного менеджменту. Однак для вітчизняної
науки і практики управління закінчилося розгромом НЕПу і наступним царством на
довгі роки державно-монополістичного адміністрування. У 30-і роки центр
наукового управління перемістився на американський континент, де була
усвідомлена теоретична значимість і практична цінність управління. Управлінська
діяльність перетворилася в професію, область знань – у самостійну дисципліну, а
соціальний прошарок керівників – у дуже впливову суспільну силу. З цього часу
узагальнюючи передовий управлінський досвід, у тому числі і вітчизняний,
освоюючи попередній досвід управління в різних країнах, наука управління с
початку формування як цілісне навчання, що включає різні методологічні підходи
до вивчення об'єкта управління. Наука управління в теоретичній її частині
розвивалася в працях таких вчених та великих господарських діячів, як
Л.І.Абалкина, В.О.Козлова, Г.Х.Попова, Г.Э.Слезингера, П.Г.Бунича, Н.П.Шмельова
та інших. Однак теорія управління при тоталітарному режимі також була обмежена
рамками існуючої ідеології, що вимагало від вчених ігнорувати визначену ладом
об'єктивну реальність і пристосовувати наукові та емпіричні узагальнення.
Оскільки освоєння і використання накопиченого досвіду – справа дуже цінна та
корисна, яка дозволяє уникати помилок у ситуаціях, які не зустрічалися в
сьогоденні і минулому, але цілком можливі у майбутньому. Автор вважає корисним
звернення до всесвітнього досвіду, з вимогами якого зіткнулись
постсоціалістичні держави. Мова не йде про сліпе копіювання закордонного
досвіду, але знати і вміло застосовувати його, безумовно, необхідно.
Стосовно до правоохоронної сфери можна сказати наступне. Проблемам
удосконалення управління й організації праці в органах внутрішніх справ не
завжди приділялася однакова увага. Їх дослідження почалось з 1966 року, але
тільки останнім часом належним чином оцінена їх актуальність. Ряд наукових
праць і навчальних посібників опубліковані С.Е. Віциним, В.Н. Золотарьовим,
Г.Г.Зуйковим, О.П. Іспакяном, Л.М. Колодкіним, О.П. Корєнєвим, В.Г. Кутушевим,
А.Ф. Майдиковим, Г.О. Тумановим і ін. Особливо хотілося б відзначити внесок
українських вчених, таких як В.Б. Аверьянов[1], М.І. Ануфрієв[5],
О.М.Бандурка[13], Ю.П. Бітяк[2], І.П.Голосниченко[55], Є.В. Додін[69],
С.Д.Дубенко[75], Е.Г. Запорожцев[98], Р.А.Калюжний[118], Л.В.Коваль[142],
Ю.Ф.Кравченко[163], Н.Р.Нижник[219], В.М.Плішкін[233], В.Д.Сущенко[294],
О.Г.Фролова[305], В.В.Цвєтков[309] та інші. Багато хто з перелічених авторів
відзначають, що теорія управлінської бази правоохоронної діяльності, у тому
числі, і слідчої діяльності, зокрема розроблена недостатньо. Важливість
удосконалення управління та наукової організації праці в цій сфері
підкреслюється А.П.Корєнєвим: “Проблема удосконалення управління органами
внутрішніх справ у сучасних умовах здобуває дуже важливе й актуальне
значення”[224,с.17].
Слідчі підрозділи органів внутрішніх справ складаються з багатьох ланок, які
пов’язані між собою відносинами підпорядкованості. Організація діяльності самої
нижчої у цій ієрархічній системі складової частини – слідчого відділення
районної ланки - слід розглянути з урахуванням специфічних функцій , які
виконують слідчі, оскільки їх праця регламентована Кримінально-процесуальним
законом і в той же час є самостійною. Слідчі здійснюють свою діяльність,
по-перше, у постійно мінливій оперативній обстановці в умовах рішення завдань
по розслідуванню злочинів, і по друге, в умовах суворого дотримання
процесуального режиму. Це відрізняє дану систему від інших соціальних систем, у
тому числі входячих до системи МВС , визначає інший зміст, та іншу специфіку
прийняття та реалізації управлінських рішень.
Термін “система”, слід розуміти, як комплекс взаємодіючих елементів , які в
своїй єдності створюють деяку цілісність[233,с.153], а під організацією системи
- її функціонально-структурну підпорядкованість. Слід відмітити, що будь-яка
соціальна система характеризується: цілеспрямованістю; взаємозв’язком
елементів; середовищем, в якому функціонує система; ресурсами, які забезпечують
її функціонування, органом управління. Такі ознаки притаманні слідчим
підрозділам. Крім цього, їм належить складний багатоплановий характер
взаємозв’язку елементів системи, який обумовлено їх становищем, пов’язаним з
процесуальною самостійністю основного її елементу – слідчих.
Управління в суспільстві підпорядковується загальним закономірностям та
принципам. Але управлінню окремими системами притаманні специфічні риси, які
характеризують один вид або групу східних видів управління та обумовлені
різними факторами їх функціонування. Як вірно пише Глен Райт, що “існування
загальних закономірностей управління, які в рівній мірі відносяться до усіх
сфер соціальної діяльності, ні в жодному випадку не заперечує ту істину, що
управління пов’язано і з більшою ступеню обумовлено специфікою кожної з цих
сфер”[247,с.39].
- Київ+380960830922