РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВЛАСНИХ СПОСТЕРЕЖЕНЬ
ТА МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Загальна характеристика власних досліджень
Дане дослідження засноване на комплексному обстеженні 130 хворих на хронічний
пієлонефрит єдиної нирки, що перенесли нефректомію 5-10 років тому з приводу
гіпоплазії, повторного зморщування нирки, травми, гідронефрозу IV ст.,
піонефрозу, нефролітіазу. Усі хворі поділені на три групи:
I - 46 (35,4%) хворих із клінічною картиною хронічного пієлонефриту, що
протікає латентно;
II - 42 (32,3%) хворих, у яких відзначалася активна фаза хронічного
пієлонефриту;
III - 42 (32,3%) хворих, у яких пієлонефрит часто рецидивував і перебіг його
ускладнився приєднанням хронічної ниркової недостатності (ХНН).
Характеристика досліджуваних хворих у залежності від віку і статі подана в
табл. 2.1.1.
Таблиця 2.1.1
Розподіл хворих у залежності від віку, статі
і нозологічної форми захворювання
Вік
Стать
Усього
чоловіки
жінки
II
III
II
III
абс.
До 20 років
2,3
21-30
13
10
31-40
23
17,7
41-50
36
27,7
51-60
10
37
28,5
61-65
13
10
66-70
3,8
Усього
13
18
28
26
23
22
130
100
Найбільша кількість хворих на хронічний пієлонефрит єдиної нирки знаходилися у
віці від 30 до 70 (73,8%) років. Чоловіків було - 59 (45,4%), жінок - 71
(54,6%).
Переважне ураження хронічним пієлонефритом осіб старше 30 років свідчить про
пізню діагностику, тому що захворювання протягом тривалого часу у частини із
них протікало латентно зі стертою клінічною картиною і вчасно не
розпізнавалося. Варто рахуватися і з тим фактом, що компенсаторні механізми,
які розвиваються в організмі після нефректомії в нирці, що залишилася, більш
виражені в молодому віці. Отже пієлонефрит, який розвивається на фоні
компенсаторної гіпертрофії, дуже рідко діагностується, що призводить до
розвитку різноманітного роду деструктивних змін у паренхімі єдиної нирки.
Терміни виявлення хронічного пієлонефриту обстежених хворих подані в табл.
2.1.2, із даних якої видно, що у перші 5 років після нефректомії пієлонефрит
розвинувся у 76,9% пацієнтів, можли-
Таблиця 2.1.2
Терміни виявлення хронічного пієлонефриту у хворих
з єдиною ниркою після видалення контралатеральної
Терміни
Групи обстежених
Всього
II
III
абс.
абс.
абс.
абс.
До 1 року
19,5
14,3
19,0
23
17,7
До 3 років
11
23,9
12
28,6
16
38,1
39
30,0
До 5 років
15
32,6
14
33,3
21,4
38
29,2
До 10 років
15,2
19,0
14,3
21
16,1
Понад 10 років
8,7
4,7
7,1
6,9
Всього
46
35,4
42
32,3
42
32,3
130
100
во тому, що ХП часто не має виражених патогномонічних клінічних симптомів, а
також відсутні загальнодоступні неінвазивні методи його діагностики і саме цим
пояснюється факт надходження частини хворих до стаціонару із різноманітними
діагнозами (табл. 2.1.3).
Таблиця 2.1.3
Діагнози, із якими були направлені хворі із єдиною ниркою
на стаціонарне лікування
Діагнози при
направленні
I група
II група
III група
Всього
абс.
абс.
абс.
абс.
Соматичні захворювання
5
10,8
1
2,4
1
2,4
7
5,4
Гломерулонефрит
4
8,7
1
2,4
3,8
Пухлини нирок
2
4,3
-
2
1,5
Вади розвитку нирок
2
4,3
2,4
3
2,3
Ендокринні порушення
2
4,3
2,4
3
2,3
Захворювання нервової системи
2
4,3
1
2,4
2,3
Всього
17
36,9
7,1
4,7
22
16,9
Найбільш складно було поставити правильний діагноз у хворих на хронічний
пієлонефрит, що протікає латентно. Розбіжність діагнозів склала в даному
випадку 36,9%. Це можна пояснити тим, що більшість хворих протягом тривалого
часу не зверталися до лікаря, а появу не різко виражених симптомів пов'язували
з перенесеною нефректомією. У тих випадках, коли раніше вже був установлений
діагноз хронічного пієлонефриту, відсоток розбіжності діагнозів незначний і
коливається в межах 4,7-7,1%. Це припущен-ня не є переконливим, але у
практичній діяльності має сенс звертати на нього увагу.
У 42 (32,3%) хворих нирка видалена (табл. 2.1.4) із приводу сечокам'я-ної
хвороби та її ускладнень; у 14 (10,8%) - гідронефрозу; у 24 (18,5%) -
туберкульозу; у 11 (8,5%) у зв'язку з травматичними ушкодженнями; у 11 (8,5) із
приводу вдруге зморщеної пієлонефритичної нирки; у 10 (7,7%) - пухлин; у 8 (6%)
- вад розвитку; у 10 (7,7%) у зв'язку з гострим гнійним пієлонефритом.
Додатково ми досліджували сечу 29 хворих на хронічний калькульо-зний
пієлонефрит єдиної нирки до операції та у різноманітні терміни після уретеро- і
пієлолітотомії (від місяця до 10 років після операції). Жінок було 17,
Таблиця 2.1.4
Захворювання, із приводу яких була видалена нирка
Захворювання
I група
II група
III група
Всього
абс.
абс.
абс.
абс.
Сечокам’яна хвороба
15
32,6
12
28,6
14
33,3
41
31,5
Гідронефроз
8,7
9,5
4,8
10
7,7
Туберкульоз
8,7
14,3
10
23,8
20
15,4
Враження нирки
10,8
14,3
14,3
16
12,3
Вторинне зморщування нирки
8,7
14,3
14,3
16
12,3
Пухлини
4,3
4,8
2,4
3,8
Пороки розвиту
8,7
4,8
4,8
6,1
Гнійний пієлонефрит
17,4
14,3
14,3
20
15
Всього
14
35,4
42
32,3
42
32,3
130
100
чоловіків – 12. До операції латентна стадія ниркової недостатності виявлена у
23, компенсаторна – у 2 і інтермітуюча – у 9 хворих. Операція у них виконана з
інцинзійною біопсією нирки.
2.2. Методи дослідження
Усі хворі з єдиною ниркою, які поступал
- Київ+380960830922