Глава 28) визначені три склади комп'ютерних злочинів: 1) неправомірний доступ до комп'ютерної інформації (ст. 272); 2) створення, використання та поширення шкідливого програмного забезпечення (ст. 273); 3) порушення правил експлуатації комп'ютера, комп'ютерних систем чи їх мереж (ст. 274), що відповідає ст.ст. 361-363 КК України.
У КК України в розділі XVI "Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж" визначено види комп'ютерних злочинів, в тому числі незаконні маніпуляції з комп'ютерною інформацією (ст. 361-363), та кримінальна відповідальність за них.
Ст. 176 "Порушення авторського права і суміжних прав" КК України регламентує потиправне використання BBS (дошки електронних об'яв) з метою приховування, обміну та розповсюдження матеріалів, пов'язаних з кримінальними злочинами; несанкціоноване копіювання, незаконне втручання в роботу комп'ютерних мереж, розповсюдження або публікація копм'ютерних ігор; несанкціоноване копіювання програмного забезпечення; незаконне копіювання топології напівпровідникової продукції (мається на увазі виробництво без дозволу копій топології інтегральних мікросхем, захищених законом, або їх недозволене тиражування, комерційне використання чи імпорт); незаконне копіювання аудіовізуальної продукції, художніх творів та інших об'єктів інтелектуальної власності через мережу Інтернет.
Ст. 163 "Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер" визначає відповідальність у вигляді штрафу або до двох років виправних робіт, обмеженням волі до трьох років або позбавленням волі до семи років. Ця стаття захищає конституційне право, визначене у ст. 31 і пов'язане з правом кожного на таємницю приватної інформації при будь-якому виді комунікації. Мета злочину, що кваліфікується за ст. 163 КК, - будь-яка форма телекомунікаційного зв'язку. Найчастіше це стосується перехоплення інформації, що передається громадськими або приватними системами комунікації. Це може бути зв'язок у середині єдиної комп'ютерної системи, між двома комп'ютерними системами, між двома комп'ютерами або між комп'ютером та особою. У Німеччині, наприклад, зі статею 163 КК України кореспондується стаття 202а КК ФРН "Інформаційне шпигунство". Крім того, за ст. 163 караються такі злочини, як "викрадення часу", тобто неправомірне використання комп'ютера або комп'ютерної мережі з наміром уникнути оплати за користування, та телефонне шахрайство, тобто несанкціонований доступ до телекомунікаційних послуг з порушенням загальноприйнятих протоколів та процедур.
Комерційне шпигунство (ст. 231 КК "Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю") карається штрафом або обмеженням волі до п'яти років, чи позбавленням волі до трьох років. Фактично ця стаття, як і попередня, встановлює покарання за незаконне перехоплення за допомогою будь-яких технічних пристроїв та засобів зв'язку даних, що знаходяться в комп'ютерній системі або мережі.
Комп'ютерне шахрайство та комп'ютерна підробка (комп'ютерні маніпуляції) при виготовленні грошових банкнот, фінансових документів (рахунки, облігації та інші цінні папери) кваліфікуються за статтями 199, 200 КК України та караються позбавленням волі на строк від трьох до дванадцяти років з конфіскацією майна (ст. 199 "Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї") та на строк до п'яти років (ст. 200 "Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських розрахунків, обладнання для їх виготовлення").
Окремої уваги заслуговують ст.ст.. 328-330, особливо ст. 330 "Передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави". Статті 328 та 329 стосуються державної таємниці, визначення якої та порядок доступу до якої міститься в Законі України "Про державну таємницю". Поняття конфіденційної інформації, яка є власністю держави, ніде в законодавстві не визначено. Таким чином, встановлення кримінальної відповідальності за ст. 330 потребує, вочевидь, подальшого законодавчого визначення та уточнення поняття конфіденціальної інформації, яка є власністю держави, та її основних характеристик. Як вже зазначалося в п.1.3, ст. 30 Закону України "Про інформацію" визначає конфіденціальну інформацію як "відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов". Отже, передбачається, що конфіденціальною інформацією можуть володіти громадяни та юридичні особи, а не держава, яка в свою чергу відповідно до ст. 30 визначає види та порядок доступу до таємної інформації, зокрема, відомостей, що становлять державну таємницю. При коментуванні цієї статті деякі автори визначають, що об'єктом злочину в даному випадку є державна цінність у вигляді матеріального носія інформації, яка є власністю держави і за ступенем секретності віднесена до службової таємниці з грифом "Для службового користування". Предметом посягання у цьому випадку можуть бути тільки відомості, що є конфіденціальною інформацією в силу закону, постанови Кабінету Міністрів України, розпорядження центральних органів виконавчої влади [174, c.723-725]. На сьогодні діє Інструкція про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави від 27 листопада 1998 р., за якою переліки конфіденціальної інформації, що є власністю держави і якій надається гриф обмеження доступу "Для службового користування", повинні розроблятися і вводитися в дію міністерствами, іншими органами центральної виконавчої влади тощо. Але поняття "службова таємниця", "конфіденціальна інформація, що є власністю держ
- Київ+380960830922