РОЗДІЛ 2
УДОСКОНАЛЕННЯ ЗМІСТУ, ФОРМ І МЕТОДІВ ТВОРЧОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ УЧНІВ У ПОЗАКЛАСНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОЇ ШКОЛИ
2.1. Розвиток творчих здібностей учнів у позакласній діяльності в педагогічній спадщині В. Сухомлинського
У науково-педагогічній діяльності В. Сухомлинського важливе місце відводиться позакласній роботі. Вивчення творчого доробку педагога показало, що цю роботу він розглядав як спеціально організовані позакласні заняття, які сприяли формуванню гармонійно розвинутої особистості, поглибленню знань, розвитку умінь і навичок, забезпеченню повноцінного відпочинку школярів.
В. Сухомлинський добре розумів значення творчості в духовному житті молоді, адже усвідомлення творчого елементу в житті та праці незмірно збільшує сили дітей у боротьбі з труднощами, спонукає їх до оволодіння новими знаннями, облагороджує їх у колективі, гартує волю. Творчість у позакласній діяльності, на думку педагога, є однією з умов утвердження моральної гідності. "Завдяки творчості збагачується емоційне життя, розкриваються задатки, здібності, нахили особи. Творча діяльність, яка відповідає прагненням і нахилам вихованця, сприяє тому, що у його моральному обличчі переважають позитивні якості і, що особливо важливо, особистими моральними зусиллями усуваються негативні", - писав Василь Олександрович ?241, 278-279?.
Позакласна робота у В. Сухомлинського була багатогранним процесом. Ефективність цього процесу забезпечувалася чіткою педагогічною системою. У поняття педагогічна система Василь Олександрович включав всю сукупність методів і прийомів виховного впливу вихователя на колектив і особу вихованця з метою виховання всебічно, гармонійно розвиненої особистості. "Педагогічна система, - писав В. Сухомлинський, - це втілення положень і узагальнень педагогічної теорії в конкретних стосунках педагога з вихованцями..."[254, 87]. Вона охоплює всі сфери спілкування педагога з колективом і особою учня - урок, позакласну роботу, виконання громадських обов'язків, суспільно корисну працю, інші засоби передачі інтелектуальних багатств від старшого до молодшого покоління. Поряд з цим В. Сухомлинський застерігає від механічного перенесення в педагогічну систему істин теорії виховання та дидактики.
Вивчення та аналіз наукових праць В. Сухомлинського яскраво засвідчує, що його педагогічна система, яка була результатом тридцятирічної праці в школі, базувалася на таких принципах:
1. Найвищою цінністю, що визначає весь смисл і спрямованість виховання, багатогранність виховного впливу педагога і його єдність з самовихованням, є людина.
2. Вплив особи вихователя на колектив і особистість вихованця залежить головним чином від гармонійної єдності моральної культури, духовного багатства, багатогранності інтересів вихователя.
3. Виховний вплив особи вихователя не є чимось спеціально створеним, організованим для того, щоб виховувати. Вихователь впливає на вихованця, оскільки їх - вихователя і вихованця - об'єднує спільність духовних інтересів, спільність багатогранної діяльності.
4. Ефективність впливу особи вихователя залежить від того, наскільки глибоко він розуміє дитинство як особливий період розвитку людської особистості - з притаманними тільки дитинству особливостями мислення, емоційного життя, світосприймання, взаємостосунками в колективі.
5. Вихованець є найближчим помічником педагога у здійсненні складного, багатогранного процесу виховання. Внутрішні духовні сили вихованця - це його бажання, прагнення, ідеали - це нічим не заміниме, могутнє джерело виховання. Наймудрішим є той вихователь, якому вдалося досягти того, що його вихованець сам виховує себе [254, 87-88].
Відомо, що необхідною умовою існування будь-якої системи є наявність однакових або різноманітних елементів, об'єднаних між собою певними зв'язками у єдине ціле. Такими складовими елементами в системі позакласної роботи у Павлиській середній школі були взаємодіючі специфічні ознаки - суспільна значущість, добровільність, самодіяльність, ініціативність, ігрова діяльність, романтика, дослідницький характер позакласної роботи, різноманітність, врахування вікових та індивідуальних особливостей, планування, а також групові, індивідуальні та масові форми цієї діяльності. Структурна цілісність даної системи та комплексний характер взаємодії її компонентів забезпечували максимальний педагогічний ефект позакласної роботи. Виходячи з того, що позакласна робота є важливим технологічним чинником навчально-виховної діяльності, В. Сухомлинський вважав її невід'ємною частиною всього педагогічного процесу і логічним продовженням урочної. Свідченням цього були дві програми розумового виховання [243, 411-413]. Проте, на відміну від навчальних занять, їй були притаманні певні специфічні ознаки. Однією з них у педагогічній системі В. Сухомлинського була добровільність. Учений вважав, що учень повинен сам вибирати справу, яка найбільше відповідає його нахилам і здібностям. Цей вибір, на думку В.іСухомлинського, повинен починатися з приходом дитини в школу і тривати в середньому до V-VI класу.
Система позакласної діяльності у педагогічній практиці Сухомлинського забезпечувалася масовими та індивідуальними формами роботи, які перебували у логічному взаємозв'язку. Так, індивідуальні форми були підпорядковані максимальному забезпеченню інтересів кожної особистості. Цій меті служили індивідуальні бесіди, колекції грамплатівок, збір репродукцій картин, словесні скриньки, особисті бібліотеки школярів та індивідуальне читання. Масові форми були репрезентовані вечорами, ранками, диспутами, загальношкільними святами, предметними олімпіадами, листуванням, іграми, екскурсіями, туристичними походами, шкільними музеями, стінною пресою, виставками, бесідами, комплексом позакласної роботи, пов'язаної з продуктивною працею (самообслуговуванням, виконанням роботи для школи, озелененням, працею на полях і фермах колгоспу).
Однією з найбільш поширених форм позакласної роботи з учнями були вечори та ранки. У школі проводилися літерат