РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮСТИЦІЇ
2.1. Організаційні моделі адміністративної юстиції та запровадження її в
Україні
Теоретичне обґрунтування необхідності включення до правозахисного
інструментарію в Україні адміністративної юстиції зумовлює можливість
дослідження оптимальних шляхів організаційного забезпечення запровадження
даного інституту.
Наприкінці XIX століття “належну організацію адміністративної юстиції”[clxxxii]
було виокремлено як одну з умов забезпечення права і законності в сфері
управління. Організація адміністративної юстиції уособлює формальне явище, яке
характеризує адекватний перерозподіл функціональних завдань між частинами
цілого і передбачає послідовну та дійову взаємодію структурних частин між собою
і, відповідно, з цілим. Тобто одним із найважливіших організаційних факторів
запровадження адміністративної юстиції є створення самостійної організаційної
структури, її оптимальна внутрішня побудова, яка дозволяла б говорити про
ефективний правозахисний апарат держави. Вибір моделі організаційної побудови
адміністративної юстиції в Україні є питанням, якому найбільше приділялося
уваги в дослідженнях цього інституту.
Зарубіжний досвід має досить різні підходи до вирішення цієї проблеми.
Англосаксонська квазісудова система оскарження не передбачає особливих
елементів суддівського професіоналізму адміністративної юстиції, тобто не існує
структурованої системи спеціалізованих судів і перевага надається не
організаційним питанням, а процедурі розгляду скарг громадян, тому слід
звернути увагу на континентальний досвід у цій сфері.
В Європі існує велика кількість різновидів організаційної побудови
адміністративної юстиції. Існує дві організаційні моделі, які протягом ХІХ—ХХ
століть мали найбільш вагомий вплив на підходи до визначення організаційної
моделі адміністративної юстиції в інших країнах – французька та німецька.
У Франції після реформи 1988 р. організаційна побудова адміністративної юстиції
стала триланковою. Розгляд адміністративних справ як першої інстанції
здійснюється 31 адміністративним трибуналом (26 – у Франції, 5 – у заморських
департаментах)[clxxxiii]. Апеляційні адміністративні суди були створені в 1988
р., їх кількість дорівнює п’яти. Для цих судів прийняття апеляційних рішень є
єдиною компетенцією, хоча частина апеляцій розглядається Державною радою. З
реформаторською метою у Франції було створено відповідно п’ять апеляційних
округів. Таким чином, апеляційні адміністративні суди Франції є судами
регіональними, і територія, на яку розповсюджується їх компетенція, не
збігається з адміністративно-територіальним поділом країни.
Державна рада (точніше, її судова секція), яка є вищим органом в ієрархії
французьких органів адміністративної юстиції, виконує переважно завдання
касаційної інстанції, але все ще зберігає за собою право розгляду найбільш
складних або резонансних справ як перша інстанція. Внутрішня організація
французьких органів адміністративної юстиції передбачає створення палат,
кількість яких може сягати п’яти, залежно від кількості справ. Складні справи,
або такі, що потребують комплексного розгляду, можуть бути розглянуті на
пленарному засіданні усього суду.
Необхідно зазначити, що останнього часу, завдяки саме організаційно-структурним
реформам, природа французької адміністративної юстиції змінила свої пріоритетні
засади з управлінських на загальносудові. Така ситуація не може не здійснювати
позитивний вплив на якість правозахисного механізму в державі.
В Німеччині вперше органи адміністративної юстиції (адміністративні суди)
з’явилися у Баварії і Бадені 1863 р., у Прусії – 1872 р. До кінця ХІХ ст.
адміністративні суди існували в усіх землях Німеччини. За часи панування
фашистської диктатури суди адміністративної юстиції були визнані антидержавним
елементом і були ліквідовані, оскільки німецькі юристи догматично заявили, що
“...вони захищають інтереси особи, а не держави”[clxxxiv]. Ця теза підтверджує
факт несумісності адміністративної юстиції і тоталітарного політичного режиму.
Після 1945 р. функціонування адміністративних судів було поновлено у землях, а
у 1949 р. — і на рівні федерації.
За Законом про суди з адміністративних справ від 21 січня 1960 р. організаційна
структура адміністративної юстиції налічує також три ланки. Суди з
адміністративних справ є судами першої інстанції (35 для всієї Німеччини).
Організаційно вони працюють палатами, до яких входять троє професійних і двоє
непрофесійних суддів. Крім того, закон передбачає можливість одноособового
розгляду справи.
На наступному ієрархічному рівні знаходяться верховні адміністративні суди
земель (їх 11). Розгляд справ у даних судах здійснюється сенатами в складі
п’яти професійних суддів або трьох професійних і двох непрофесійних суддів.
Суди другого рівня розглядають апеляційні скарги на рішення судів з
адміністративних справ. При цьому зауважимо, що оскарження рішень судів першого
рівня може минати другий рівень і здійснюватися відразу у ревізійну інстанцію.
Ревізійна і одночасно вища інстанція представлена Федеральним адміністративним
судом. Необхідно зазначити, що ревізійний перегляд рішень верховного
адміністративного суду земель здійснюється з “дозволу самого верховного суду
відповідної землі або за наявності суттєвої правової помилки”[clxxxv]. Справи у
Федеральному адміністративному суді слухаються сенатами з п’яти або семи
професійних суддів.
Адміністративні суди Німеччини другого та третього рівнів в окремих випадках
мають права розгляду справ як перша інстанція (наприклад
- Київ+380960830922