РОЗДІЛ 2
Моральні наслідки Другої світової війни для українського народу
2.1 Втрати України в роки війни та їх вплив на моральний стан населення
Друга світова та Велика Вітчизняна війни стали епохальними подіями в історії українського народу повоєнного періоду. Вони не просто розділили історію радянського суспільства на періоди: довоєнний і післявоєнний, а й перекроїли життя багатьох, примусили переглянути систему попередніх цінностей, відмовитись від ілюзій минулого і навчитися жити за новими законами. Війна не тільки призвела до величезних матеріальних, людських втрат, вона вплинула на свідомість, моральний стан мільйонів людей, залишила глибокий слід у їхній пам'яті. Після війни українське суспільство, як і все радянське, стало іншим. За оцінкою О.Зубкової, це було суспільство, що вийшло із війни, а разом з ним прийшли нові механізми суспільної поведінки, зміна почуттів і настроїв людей [227. - С.17].
На жаль, протягом тривалого періоду історична наука була зайнята підрахунком насамперед матеріальних та демографічних наслідків війни, свідомо замовчуючи моральні її наслідки для суспільства в цілому і українського зокрема. Крім того, лише зараз завдяки опрацюванню нових історичних джерел (насамперед архівних матеріалів, що раніше були закритими для користування), з'являється справжня картина матеріальних та демографічних втрат СРСР та УРСР, як його складової частини, під час Другої світової війни 1939-1945 рр. та Великої Вітчизняної війни 1941- 1945 рр.
Зміну морального стану населення України внаслідок війни спричинили в основному такі основні групи факторів: матеріальні та демографічні втрати та пов'язана з ними зміна соціальної структури українського суспільства; наслідки окупаційної політики фашистських загарбників; політика радянської влади після повернення на звільнені території і "радянізація" приєднаних до УРСР етнічних українських земель, що були у складі інших держав; зміна національної структури українського суспільства у воєнні та в перші повоєнні роки. Від цих факторів у суспільстві прямо залежала суспільна атмосфера, свідомість, моральний стан та настрої українського народу. Проаналізуємо ці причини та можливі їх наслідки для українського населення.
Чи не найбільшою проблемою українського народу стала загибель великої частини його генофонду. До мільйонів загублених життів у період громадянської війни, голоду 1922-1923 рр., голодомору 1932-1933 рр. та сталінських репресій 30-х рр. додалися величезні демографічні втрати років війни.
Більшість сучасних українських істориків схильні вважати, що Україна винесла чи не головний тягар війни з фашизмом, що двічі прокотилася її територією, залишивши глибокі рани в долі народу. Значна частина радянсько-німецького фронту пролягала територією України, а за оцінками істориків та воєнних експертів саме він був головним у Другій світовій війні. Тому матеріальні та демографічні втрати українського народу є досить високими. Українцям за визволення від фашизму довелося заплатити високу ціну. В 1941-1945 рр. на українському театрі бойових дій було зосереджено від 57,1 до 76,6% загальної кількості дивізій ворога, причому саме тут було розгромлено 60,6 % з них [281. - С.24].
За підрахунками сучасних істориків у перші місяці війни з території України влада мобілізувала до армії і флоту близько 3185 тис. чоловік [278. - С.57]. "Є підстави вважати, - пише дослідник цієї проблеми В.А.Гриневич, - що в частинах і з'єднаннях, які билися в Україні у 1941 р., мешканці республіки становили не менше 50 % особового складу" [204. - С.60]. Саме тому серед втрат особового складу армії на початку війни значну частину складали українці.
Вже після війни були визначені цифри матеріальних втрат Радянського Союзу в ході воєнних дій. Проте поряд з цифрами зруйнованих міст і сіл, промислових підприємств, залізничних мостів та поголів'я худоби не було цифр людських втрат. Лише через піввіку після її початку, історики і демографи зайнялися вивченням цього питання. За оцінкою сучасних істориків, загальні втрати СРСР, як в армії, так і серед цивільного населення, сягають 26,5-27 млн. осіб (хоч і ця цифра неодноразово піддавалася критиці). У загальному об'ємі втрат 76 %, тобто біля 20 млн. осіб, припадало на чоловіків. З цієї категорії населення більше інших зазнали втрат чоловіки, що народилися в 1901-1931 рр. - найбільш дієздатних за віком [227. - С.24]. За оцінкою українського історика М.Коваля, кількість загальних людських жертв в Україні сягала 8 млн. осіб, тобто майже 30 відсотків усіх втрат Радянського Союзу [253. - С.119]. Деякі інші дослідники називають цифру загальних людських втрат українського народу у війні 40-44 % від союзних, відштовхуючись від післявоєнної цифри кількості українського населення в 27,4 млн. мешканців проти довоєнної в 41,7 млн. [362. - С.8]. В колективній праці "Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945" кількість безповоротних втрат республіки на 1945 р. визначається у 10 млн. осіб. Загальні демографічні втрати з 1 січня 1941 р. до 1 січня 1945 р. становлять 13 млн. 548 тис. чол. [174. - С.561].
Навіть на початку 1951 р. на території України, яку вона мала перед війною, проживало лише 36,3 млн. чол., або 87,9 % довоєнної чисельності населення [326. - С.35]. Як і в цілому по країні, левова частка цих втрат припадала саме на чоловічу частину населення. В Україні були села, куди після війни з фронту не повернувся жоден мобілізований чоловік.
Внаслідок війни на початок 1945 р. сільське населення республіки порівняно з відповідним періодом 1941 р. зменшилось більш як на 7,4 млн. осіб, або на 27,2 % (з 27231,5 тис. осіб до 19815,8 тис. осіб), при цьому 73,3 % вибулого населення становили чоловіки [193. - С.190]. Коли до війни їхня чисельність поступалась кількості жінок на 8,9 %, то після війни ця різниця складала 43,5 %. Загальна кількість робітників і службовців в республіці становила лише 1256 тис. чол., або 48,3 % від рівня 1940 р. Навіть у 1950 р. вони становили лиш