Кластери як форма ринкової централізації в умовах сучасних світогосподарських відносин

РОЗДІЛ 2.
КЛАСТЕРИ ЯК РУШІЙ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН
2.4. Використання ринкових механізмів та інструментів державного регулювання в функціонуванні внутрішніх та міжнародних
кластерів.
Усі кластери (внутрішні та міжнародні) пропонують можливості для підвищення продуктивності і підтримки зростання заробітної плати, навіть ті, котрі не конкурують з компаніями в інших регіонах. Кожен кластер не лише вносить безпосередній вклад у продуктивність на рівні своєї країни, але і може впливати на продуктивність інших кластерів. Це означає, що традиційні кластери (наприклад, сільськогосподарський) не повинні залишатися забутими - усі вони повинні удосконалюватися. Зусилля, що спрямовуються на удосконалення кластерів, можуть бути наслідком практичних розумінь, але ціль повинна формуватися у кожному випадку окремо. Безумовно, не всі кластери зможуть домогтися успіху, а удосконалення в деяких з них буде знижувати загальну зайнятість по мірі переходу фірм до більш продуктивної діяльності. Однак такі наслідки повинні визначатися ринковими силами, а не централізованими рішеннями уряду.
Так як кластер за своєю природою являє собою форму ринкової централізації, то він, відповідно, використовує особливості як виключно ринкових відносин так і централізованого управління. Уряд, як яскравий представник централізованого управління, чи міжнародні організації, які безпосередньо приймають участь у діяльності кластеру, повинні підсилювати розростання наявних і виникаючих кластерів і сприяти йому, а не намагатися створювати зовсім нові кластери. Нові галузі і нові кластери найкраще виникають із вже існуючих. Види діяльності, у яких застосовуються прогресивні технології, не домагаються успіху у вакуумі; вони можуть бути успішними тільки там, де вже є база, заснована на менш складній діяльності в даній області. Більшість кластерів формується незалежно від централізованих дій уряду - а іноді і всупереч цим діям. Що стосується міжнародних організації, то вони формуються при вже існуючій об'єктивній необхідності управління кластер ними формами даного регуону. Кластери виникають там, де є база локальних переваг для їхньої побудови (на базі виключно ринкових механізмів). Для перевірки зусиль з розвитку кластера необхідно, щоб певні зародки кластера вже пройшли перевірку ринком.
Зусилля з розвитку кластера повинні йти через досягнення конкурентних переваг і спеціалізацію, а не через спроби повторення того, що вже є присутнім в інших регіонах. Це вимагає побудови кластерів на місцевих розходженнях і джерелах незвичайних переваг, де це можливо, з перетворенням їх на сильні грані даного кластера. Пошук областей спеціалізації звичайно виявляється більш ефективним, ніж безпосередня конкуренція з регіонами, у яких розташовані відомі конкуренти. Спеціалізація пропонує також можливості задоволення нових потреб і розширення ринку.
Розвиток кластера може генеруватися і підсилюватися пов'язаними інвестиціями FDI (прямі іноземні інвестиції). Найефективніші зусилля по залученню FDI концентруються на залученні безлічі компаній, що працюють в одній області, підтримуваних рівнобіжними внесками в спеціалізоване навчання, інфраструктуру, а також інші аспекти ділового оточення. Ця тема в значній мірі досліджується в розділі 2.3 даної роботи.
Удосконалення кластерів вимагає усвідомлення присутності кластера з наступним усуненням перешкод, подоланням обмежень і несприятливих впливів, що послаблюють продуктивність кластера і його відновлення. Обмеження відносяться до людських ресурсів, інфраструктури, а також носять законодавчий характер. Деякі з них у різній ступені можуть спрямовуватись ініціативами приватних підприємців, однак інші випливають з централізованої політики уряду чи міжнародних організацій. Наприклад, урядове регулювання може створювати штучну неефективність; можуть бути відсутні важливі елементи інфраструктури; не відповідати потребам системи утворення і перепідготовки; політики можуть не звертати уваги на потреби кластера. Будь-яка політика уряду, що централізовано нав'язує фірмам ціни без надання якої-небудь компенсації, може привести до зменшення або навіть до зникнення конкурентноздатності протягом досить тривалого терміну. Таким чином, удосконалення кластерів вимагає виходу в загальній економічній обстановці за межі поліпшень для оцінки і, у разі потреби, зміни політики органів, що централізовано впливають на конкретну концентрацію відповідних фірм і галузей. Уряди часто втягуються у політику централізованого розвитку, тобто субсидуювання або надання грантів на розробку технологій, що може робитися в спробі підвищити конкурентноздатність окремих фірм. У значній мірі увага в проведенні політики спрямована на рівень галузі, що також виявляється більш вузьким підходом, ніж робота з кластерами. Інше політичне мислення пов'язане з розглядом більш широких секторів, таких як машинобудування, виробництво або послуги. Жоден з цих підходів досить добре не поводиться із сучасною конкуренцією. Проведення централізованої політики, спрямованої на забезпечення переваг для окремих фірм, руйнує ринки і приводить до неефективного використання ресурсів уряду. Фокусування політики на рівні галузі припускає, що одні галузі краще за інших, а також приводить до великого ризику руйнування або обмеження конкурентної боротьби. Часто фірми насторожено відносяться до участі в спільних проектах зі своїми конкурентами. На противагу цьому сектори виявляються занадто широкими для того, щоб їх можна було вважати значимими в конкурентному відношенні, а такі відмінності, як виробництво в порівнянні із сервісом або високі технології в порівнянні з низькими технологіями, більше не мають значення.
Кластер зосереджується на зовнішніх зв'язках, взаємозв'язках, обміні й інститутах, що роблять підтримку, яка така важлива для конкуренції, що використовує деякі принципи централізації для власної потреби. За допомогою об'єднання фірм, постачальників, родинних галузей, постачальників пос