РОЗДІЛ 2
СУТНІСТЬ ПОЛІТИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ І АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Аналізуючи політичні технології з позицій системного підходу, необхідно враховувати такі фактори. З одного боку, політичні технології належать до сфери технологій (у гранично широкому значенні цього слова), а з іншого - вони є одним з елементів соціальної і політичної системи. Відповідно, дослідницькими завданнями другого розділу є:
1. Проаналізувати сутність і виявити специфіку соціальних технологій, визначити їх структуру, функції і роль у суспільстві з позицій системного підходу.
2. Проаналізувати сутність і виявити специфіку політичних технологій, визначити їх структуру, функції і роль у суспільстві з позицій системного підходу.
3. Розглянути специфіку технологій політичного менеджменту і політичних комунікацій, а також проблеми, пов'язані з їх використанням.
4. Проаналізувати найбільш важливі аспекти застосування технологій соціально-психологічного впливу (панування і маніпулювання) в управлінні політичними процесами.
2.1. Сутність і основні види політичних технологій
2.1.1. Соціальні технології: сутність, структура, функції і роль у суспільстві. Основними поняттями, за допомогою яких визначається й описується сфера управління, у тому числі й політичного, виступають поняття "технологія" і "соціальна технологія".
З огляду на те, що категорія "соціальне" трактується багатозначно, різні трактування має і поняття "соціальні технології". У вузькому значенні слова соціальні технології являють собою технології, що використовуються для управління (регулювання або контролю) винятково соціальної сфери. У випадку, коли соціальні технології трактуються в широкому значенні слова, до них відносять технології управління (регулювання або контролю) найбільш важливими сферами громадського життя (економічною, політичною, культурною, ідеологічною, духовною, інформаційною тощо).
Слід зазначити, що саме цей широкий значеннєвий контекст технологій одержує в науці все більше поширення.
Один із видатних фахівців у галузі теоретичного аналізу методології соціальних технологій, болгарський дослідник М. Стефанов, визначає соціальну технологію як діяльність, у результаті якої досягається поставлена мета і змінюється об'єкт діяльності. У даному випадку визначення соціальної технології дається з позиції теорії діяльності (діяльнісної концепції) [202, с. 174-184]. В. Афанасьєв, відомий фахівець у галузі управління, визначає соціальну технологію як "елемент механізму управління" і "засіб перекладу абстрактної мови науки...на конкретну мову...... досягнення поставлених цілей" [17, с. 235]. М. Марков розглядає соціальну технологію з погляду її структури і розуміє її як "спосіб реалізації людьми конкретного складного процесу (діяльності) шляхом розчленовування його на систему послідовно взаємозалежних процедур і операцій, що виконуються більш-менш однозначно і мають на меті досягнення високої ефективності" [132, с. 48]. О. Зайцев бачить у соціальній технології "сукупність знань про способи і засоби організації соціальних процесів, самі ці дії, що дозволяють досягти поставленої мети" [76, с. 95]. Е. Капітонов вважає, що "соціальна технологія - це спосіб реалізації проекту впливу на предмет якої-небудь діяльності, раціонально розчленованої на окремі процедури й операції, спрямовані на підтримку соціальної системи в робочому стані або перетворенні її відповідно до заданих параметрів" [93, с. 210-211].
Останнє визначення цікаве тим, що в ньому, як і у визначенні М. Маркова, чітко виражений структурний підхід до аналізу соціальної технології. Автори словника-довідника "Соціальне управління" зробили спробу виявити структурно-функціональні аспекти соціальної технології, що визначається як "алгоритм, процедура здійснення дій у різних галузях соціальної практики: управлінні, освіті, дослідницькій роботі, художній творчості" [191, с. 150]. Тут акцент робиться на ті сфери соціальної практики, у яких можливе застосування соціальних технологій.
Виходячи з наведених вище визначень, можна зробити висновок, що соціальні технології можуть виступати в трьох іпостасях. По-перше, як наука про раціональну організацію людської діяльності, практики оволодіння силами природи, управління, регулювання або контролю за найбільш важливими сферами громадського життя. По-друге, як сама ця діяльність, організована відповідним чином та упорядкована за певними алгоритмами, зведена до ряду послідовних процедур. По-третє, як результат упорядкувальної діяльності, тобто як деякі упорядковані сфери громадського життя (економічного, політичного, культурного, ідеологічного, духовного, інформаційного, управлінського, освіти, дослідницької роботи, художньої творчості та ін.).
Автори тлумачного словника з соціальних технологій, ураховучи це, намагаються осмислити соціальну технологію системно. Вони розглядають її:
1. Як спеціально організовану галузь знання про способи і процедури оптимізації життєдіяльності людини в умовах наростаючої взаємозалежності, динаміки і відновлення суспільних процесів.
2. Як спосіб здійснення діяльності на основі раціонального розчленовування на процедури й операції з їх подальшою координацією і синхронізацією і вибором оптимальних засобів, методів їх виконання.
3. Як метод управління соціальними процесами, що забезпечує систему їх відтворення у визначених параметрах: якості, властивостей, обсягів, цілісності діяльності тощо.
Дослідники розглядають соціальну технологію як найважливішу складову частину сукупної людської практики і людської культури в цілому, що виникає на визначеному етапі розвитку людства і еволюціонує разом із суспільством. Поява соціальних технологій пов'язана з потребою швидкого і великомасштабного "тиражування" нових видів діяльності [193, с. 185-186]. Цей погляд синтезує основні підходи до соціальних технологій.
У сучасному суспільстві ефективність використання соціальних технологій може бути забезпечена л