РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СУТНОСТІ ПОТЕНЦІАЛУ ПРОФЕСІЙНОГО САМОРОЗВИТКУ
ВИКЛАДАЧА ВИЩОЇ ШКОЛИ
Відзначимо, що в межах предмета започаткованого дослідження нам, поряд з
конкретизацією сутності процесу професійного розвитку і саморозвитку педагога,
вкрай необхідно було чітко визначитися і щодо ключового поняття, яким є поняття
„потенціал професійного саморозвитку”. Оскільки розв’язання цього питання
складало друге і третє завдання нашого дослідження, то всебічному аналізу
феномену „потенціал професійного саморозвитку” присвячено цей розділ.
Виклад матеріалів цього розділу, як нам видається, доцільно подати в логіці
висвітлення суті родових відносно цікавого для нас феномену понять: „потенціал”
– „професійний потенціал” – „потенціал професійного розвитку” – „потенціал
професійного саморозвитку” викладача вищої школи.
2.1. Загальнонауковий підхід до визначення сутності поняття „потенціал”
Характерною особливістю останніх років є те, що поняття „потенціал” у різних
словосполученнях, що фіксують різноманітність усієї видової гами його реального
прояву на рівні суспільства, окремих його сфер, а також різних соціальних
суб’єктів, стало чи не найрозповсюдженішим як на рівні повсякденного
світовідчуття, так і особливо на рівні теоретичної свідомості. Вивчення
наукової літератури свідчить, що термін „потенціал” досить широко
використовується в різних галузях сучасного знання. У зв’язку з цим він не має
свого єдиного й однозначного визначення, оскільки залежно від конкретної точки
зору тієї чи іншої галузі науки трактується авторами по-різному.
Так, загальновідомо, що термін „потенціал” походить від латинського „potentia”,
що означає „сила” [64]. Уперше цей термін як спеціальне позначення наукового
об’єкта був використаний у природничо-наукових розробках з фізики. У межах
предмета останньої, під потенціалом розуміють фізичну величину, що характеризує
силове поле в окремій точці [64; 493].
У наш час, як свідчить вивчення довідкових видань і словників, термін
„потенціал” використовується в дещо іншому розумінні, а саме: як ступінь
потужності в якомусь відношенні, або як сукупність засобів, необхідних для
чогось [393; 493]; як позначення сукупності запасів, заощаджень і джерел, що є
в наявності, і які можуть бути використаними для досягнення певної мети,
вирішення якогось завдання [310]; як наявність певних можливостей окремої
особи, суспільства, держави в якоїсь галузі [160].
Відзначимо, що коли першопочатково термін „потенціал” переважно
використовувався у природничих науках, таких як фізика, хімія, геологія,
фізіологія та інших, то пізніше, на рівні побутової свідомості, він все частіше
вживається в публіцистиці, а з початку 70-х років минулого століття знаходить
своє достатньо широке застосування як в економіці і суспільствознавстві, так і
в соціальних та гуманітарних науках.
Характерним є й те, що в дослідженнях, проведених у межах
соціально-гуманітарних наук, терміном „потенціал” позначались найрізноманітніші
об’єкти і рівень їхнього розвитку – суспільство в цілому, окремі його сфери, а
також соціальні суб’єкти. Це, як нам здається, дозволяло дослідити сутність
феномену, що нас цікавить, в єдності двох сторін: у логіці пізнання
особливостей його конкретного носія, яким може бути все людство, або певна
соціальна, в тому числі і професійна група, або окрема особистість (суспільний
потенціал, людський потенціал, професійний потенціал, особистісний потенціал);
залежно від родових видів людської діяльності, що визначають видову
різноманітність потенціалів (трудовий, комунікативний, творчий,
інтелектуальний, науковий, професійний та ін.).
Крім того, у межах соціально-гуманітарних наук одразу почало виявлятися
намагання вчених надати терміну „потенціал” достатньо жорстке значення і
визначити його статус у низці усталеного категоріально-понятійного тезаурусу
сучасного наукового знання. Обумовлено це було тим, як підкреслює Л.В.Сохань,
що широке використання поняття „потенціал” стало, по-перше, реакцією
економічних і соціально-гуманітарних наук на актуальну потребу теорії й
практики в пізнанні різних сфер і суб’єктів сучасного суспільства, що потребує
поглибленої теоретичної розробки питань, які стосуються визначення його
сутності, обсягу і структури на основі узагальнення інформації про суттєві
ознаки потенціалів усіх сфер суспільного життя. По-друге, – у виявленні
основних форм потенціалу суспільства, держави та особистості, в яких
виявляється його якісна визначеність і специфіка, розмежування їх за конкретним
змістом та сенсом [144].
Суттєво, що в аналізі поняття „потенціал” в останні роки найбільшу активність
виявляють економісти. Заперечуючи надмірно вільне трактування цього поняття в
соціально-економічній літературі, Ю.І.Баландін, М.І.Скаржинський і Л.П.Тяжов,
зокрема, загострюють увагу на тому, що категорії „робітнича сила”, „трудові
ресурси”, „трудовий потенціал” робітника, колективу й суспільства нерідко
змішуються, підмінюючи одне одного. Прагнучи звести до прийнятної системи ці
поняття, на основі розрізнення матеріального й особистісного факторів
виробництва, вони до першого з них відносять „матеріальні ресурси”, „виробничі
фонди” і „виробничу потужність”, а до другого – „трудові ресурси”, „робітничу
силу” і „трудовий потенціал” [144].
Зазначимо, що в межах соціально-гуманітарних наук дотепер вже накопичено безліч
праць, безпосередньо чи побічно присвячених проблемі потенціалу. Це свідчить
про всезростаючий науковий інтерес до самого феномену, а також про його
багатогранність і складну структурованіс
- Київ+380960830922