Ви є тут

Літературно-художній антропонімікон П.Куліша: склад, джерела, функції

Автор: 
Климчук Оксана Володимирівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U002433
129 грн
Додати в кошик

Вміст

Розділ II. Функціонально-стилістичні особливості вживання власних назв персонажів П.Куліша

2.1. Номінативні ЛХА у творах П.Куліша
Номінативна функція притаманна, без сумніву, всім ЛХА як первинна функція будь-якого онома. Лише номінативну функцію, як показало наше дослідження, можуть виконувати ЛХА у творах усіх жанрів: прозових, драматичних та ліроепічних. Визначення кола номінативних ЛХА, як справедливо зауважує Л.О.Белей, є дуже важливою процедурою стилістичного аналізу літературно-художнього антропонімікону, адже при дослідженні літературно-художньої антропонімії певного автора визначення номінативних ЛХА є "своєрідною точкою відліку для ідентифікації ЛХА інших стилістичних типів" [8, 11].
В українській літературно-художній антропонімії при визначенні номінативних ЛХА науковці орієнтуються на зміст художнього твору, у тексті якого функціонують досліджувані ЛХА, і розрізняють при цьому первинні і вторинні номінативні ЛХА [8,12].
До первинних номінативних ЛХА зараховують такі ЛХА, доантропонімійна семантика та структура яких "не підтверджує" жодного з компонентів енциклопедичної характеристики денотата [8,13]. Вторинними номінативними вважаються ЛХА, що функціонують у художніх творах на історичну та локально-регіональну тематику, у котрих всякий ЛХА мусить забезпечувати достовірність зображуваної епохи чи змальовуваного регіону. У контексті загальноукраїнської літературно-художньої антропонімії такі ЛХА кваліфікуються як хронологічно та регіонально значущі, а в контексті конкретного твору відбувається "уневиразнення, нейтралізація хронологічної чи регіональної значущості ЛХА", а за цих умов такі ЛХА можна вважати вторинними номінативними [8, 14].
У літературно-художньому антропоніміконі П.Куліша групу первинних номінативних ЛХА становлять в основному власні назви епізодичних персонажів, які іменуються традиційними українськими іменами та їх варіантами типу Кирило ("Січ. гості"), Палажка, Орися ("Орися"), Пазина ("Байда..."), Маруся, Остап, Леся, Петро, Гаврило, Олекса, Матвій, Михайло, Кирило, Тарас, Остап, Дем'ян, Грицько ("Чор. р.") Вакула ("Циган"), Карпо ("Кол."), Олена, Ігнат, Катря ("Дів. серце"), Маруся, Орина, Прохор ("Горд. пара") та ін.
У ролі первинних номінативних ЛХА також можуть виступати ЛХА-прізвиська та ЛХА-прізвищеві назви, доантропонімійна семантика та структура яких не відповідає енциклопедичній характеристиці денотата-персонажа: Таволга ("Орися"), Загірний, Загірня ("Дів. серце"), Гак ("М.Гак"), Ласун, Гладкий, Лобода ("Січ. гості"), Товкач, Буромель, Малець ("Товк."), Гарбуз ("Про злодія..."), Дундук ("Потомки...") тощо.
У літературно-художньому антропоніміконі П.Куліша значно більшу за кількістю групу становлять вторинні номінативні ЛХА. Забезпечуючи часову достовірність художнього тексту, хронологічно значущі ЛХА номінативну функцію виконують ситуативно. Так, ЛХА Байда Вишневецький ("Байда..."), Северин Наливайко, Лобода, Острозький ("Цар Нал."), Петро Сагайдачний, Іов Борецький ("П. Саг."), Яків Сомко, Васюта Ніженський, Брюховецький ("Чор.р."), які у свідомості читача однозначно пов'язуються з певною історичною епохою, служать важливим мовним засобом відтворення історично правдивої хронологічної канви твору, а тому їх можна вважати вторинними номінативними ЛХА. Так, з-поміж 217 іменевживань ЛХА Байда Вишневецький 202 рази виконує номінативну функцію, оскільки лише ідентифікує певного персонажа, що репрезентує певну історичну епоху. Так само ЛХА Яків Сомко з 203 іменевживань в літературних текстах П.Куліша 195 разів виступає як номінативний. Пор.ще: "А ось і моя наречена! - сказав Сомко, обернувшись до Лесі. Не пустив Шрама Сомко у печери, завернув до себе разом з усіма на козацьке подвір'є. - Батьку, мій рідний каже Сомко. - Я здавна привик звати тебе батьком! - Годі вже про великі діла, - каже Сомко, - давайте ще про малії. - Як же се так сталось, паніматко? - обернувсь тоді Сомко до Череванихи. Сомко почав саджати гостей своїх за довгий стіл" ("Чор.р"); "...Васюта хоче собі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана. Так-то той щирий козарлюга і піп, Іван Шрам паволоцький, і славний лицар Сомко переяславський, не врадивши нічого супротив лихої української долі, полягли од беззаконного меча шановними головами" ("Чор.р.").
Наші спостереження над корпусом номінативних ЛХА П.Куліша підтвердили відому тезу, що "при оцінці виражальних можливостей ЛХА важлива не стільки структура антропоніма, скільки її нейтральне значення" [10, 17]. Однак серед номінативних ЛХА П.Куліша переважають непохідні іменні варіанти, які позбавлені всяких емоційно-оцінних конотацій, а також ЛХА інших антропонімійних класів, доонімійна семантика яких не узгоджується з енциклопедичною характеристикою персонажа-денотата.

2.2. Соціально значущі ЛХА у творах П. Куліша.
Дослідники реальної та літературно-художньої антропонімії неодноразово слушно наголошували, що всякий онім - продукт людського суспільства, а тому кваліфікується соціально значущою одиницею [136, 132]. Однак у літературно-художньому тексті актуалізація соціальної значущості літературно-художнього антропоніма може відбутися або не відбутися. Щоб увиразнити соціальний компонент в онімному значенні, ЛХА потребує "штучного" підсилення конкретним соціальним змістом, експонентом якого можуть виступити спеціальні антропонімійні засоби. Тут все залежить від стилю, творчого задуму та ідейно-політичних переконань автора [8, 12].
Показовою у плані реалізації соціальної ознаки при творенні ЛХА виступає літературно-художня антропонімія П.Куліша. Спираючись на глибокі знання історичного та сучасного йому українського антропонімікону, у літературній творчості П.Куліш правдиво відтворює соціальні особливості вживання українських антропонімів від XVI ст. по першу половину XIX ст. Для української антропонімії це період формування і становлення прізвищевих назв та прізвищ. Офіційна ідентифікація особи на той час ґрунтувалася на народно-побутових традиціях [144, 504; 197].
Виявлені н