РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНА СПРЯМОВАНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ
2.1. Правоохоронні органи як суб'єкти реалізації правоохоронної функції держави
Здобувши незалежність, Україна опинилась у нових соціально-економічних і політичних умовах, у новому правовому просторі. Перед молодою державою виникла необхідність вироблення загальних основ розвитку державності і, зокрема, проблем соціалізації діяльності правоохоронних органів.
Соціальна спрямованість діяльності правоохоронних органів безпосередньо пов'язана з соціальною функцією (діяльністю) держави загалом. Статті 1 та 3 Конституції України закріплюють основоположні принципи соціальної держави: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава"; "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".
Оцінка реалій життя нашого суспільства дає підстави для висновку про те, що наведені вище положення можна розцінювати лише як програмну установку. В Україні, на жаль, курс на відчутне посилення соціальної спрямованості реформ ще не знайшов ефективного втілення. На початку системних змін ми не зуміли чітко визначити цільову функцію реформ, органічно пов'язати їх з ключовими соціальними перетвореннями, зміст і структура яких також не були достатньо окреслені. Іншими словами, логіка реформ не була узгоджена з логікою сучасного цивілізаційного розвитку, його гуманізацією, органічною підпорядкованістю соціальній функції, інтересам свободи та всебічного розвитку особистості. Проголошуючи своєю метою ринкові перетворення, державна влада не завжди враховує, що ринкові реформи (якщо керуватися західноєвропейськими стандартами) - це лише інструментарій реалізації завдань соціального прогресу. Відповідно основним їх критерієм має бути те, наскільки вони сприяють гуманізації та соціалізації суспільства.
Формула, яка була визначена вже на старті реформ і яка витримувалася впродовж наступних років, - спочатку реформи, а потім вирішення соціальних завдань - виявилася помилковою. На практиці вона звелася до добре відомого: реформи - за рахунок соціальних чинників. У цілому ряді випадків демонтовано навіть ті соціальні здобутки, які свого часу були запозичені західними країнами. Усе це стало повною протилежністю реформам, що здійснювалися, наприклад, у Німеччині Людвігом Ерхардом, чи в інших країнах повоєнної Європи, де завжди і в усьому визначальним був принцип соціальної спрямованості економічних перетворень, щоправда, за інших політичних умов. На нашу думку, саме у цьому корениться причина глибокої соціальної кризи, яку ми не можемо подолати ще й нині.
Ключові позиції соціальної політики до 2004 року визначено в Посланні Президента України до Верховної Ради України [194, с. 5-12] та в інших його офіційних виступах [195, с. 5-6; 196, с. 4; 197, с. 3]. Зокрема зазначено, що будь-якому суспільству властиві базові цінності, які при визначенні шляхів соціально-економічного і політичного розвитку не можуть бути предметом компромісів чи політичних торгів. Найважливіші з таких цінностей - державність та національна безпека України.
Водночас маємо усвідомити, що найвищою цінністю сучасного, цивілізаційного прогресу є людина, її права та свободи. Це, в свою чергу, обумовлює об'єктивну необхідність внесення суттєвих уточнень у політику системних перетворень. Йдеться про істотне посилення соціальної спрямованості курсу ринкових реформ, перетворення соціального чинника у важливий інструмент прискорення економічного зростання, підвищення дієвості влади, досягнення у суспільстві взаєморозуміння та злагоди [194, с. 6].
Завдання держави у сфері соціальних відносин полягає в тому, щоб утримувати соціальні протиріччя у стані певної рівноваги, не допускаючи їх перетворення у конфліктні форми. Оскільки різні соціальні групи в процесі взаємовідносин прагнуть реалізувати насамперед свої власні корпоративні інтереси, саме держава в особі своїх інститутів забезпечує гармонізацію та рівновагу всієї сукупності цих суперечних інтересів для забезпечення оптимального громадського порядку [198, с. 103]. Соціальність покликана сприяти нормальному функціонуванню суспільства і підтримувати в ньому громадський мир та злагоду [53, с. 5].
Соціалізація державної діяльності без сумніву є актуальною і для діяльності правоохоронних органів. Професійна правоохоронна діяльність має актуальне соціально-економічне призначення; вона акцентована на локалізацію соціально не бажаних суспільних відносин. За певних умов, зокрема неефективної діяльності правоохоронних органів, соціально не бажані суспільні відносини трансформуються в конфлікти, тобто в явища антисоціального спрямування, набуваючи вагомого соціально-політичного резонансу. В сучасних умовах значення соціальної загрози набули протекціонізм, зловживання службовим становищем, хабарництво - всі вони спричиняють корупцію. Наркобізнес і наркоманія, алкоголізм і проституція призводять до дезорганізації та розпаду сім'ї - важливого соціального інституту. Слід зазначити, що безробіття, хронічна несплата заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат, занепад системи охорони здоров'я та соціального захисту населення певним чином загрожують нормальному функціонуванню сім'ї. Через недостатню або нецільову допомогу малозабезпеченим сім'ям збільшується дитяча безпритульність. Ефективність діяльності правоохоронних органів можна проаналізувати на макро- та мікрорівнях суспільного життя.
На макрорівні суспільного життя кожне з цих явищ має іманентні, тобто характерні тільки для них, прояви; вони безпосередньо або опосередковано впливають на посилення конфліктогенних процесів у соціальній та економічній сферах, зокрема на регрес економіки, порушення соціальних інституцій, деформацію суспільних відносин тощо. Внаслідок цього відбувається скорочення загальної популяції населення, зниження рівня його життя, підвищення міграційних настроїв, криміналізація певних сегментів економіки та