Вы здесь

Страх як соціально-філософський феномен (генеза та функції).

Автор: 
Туренко Олег Станіславович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
3404U003090
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
СОЦІОКУЛЬТУРНА ОБ'ЄКТИВІЗАЦІЯ ТА МІНІМІЗАЦІЯ СТРАХУ ЯК АТРИБУТА ЕНЕРГІЇ ПРОТИБОРСТВА ЛІБІДО
2.1. Феномен страху як предмет дискурсу в психоаналізі
2.1.1. Значенні феномена страху в аналітичної психології К.Г.Юнга

Різноманітність, розглянутих у першому розділі теорій провідних вчених ХІХ-ХХ ст. на проблему страху надали право Ю.Давидову визначити, що цей феномен "неможливо вважати ані локальним або периферійним, ані поверховими або тимчасовими явищами культури сучасного... Заходу" [92,10]. В рамках цієї культурно-наукової парадигми, найбільший інтерес для подальшого вивчення феномену страху викликає аналітична психологія Юнга. Останній поєднав в єдину концепцію психологічні методи лікування хворих та різноманітні філософські й містично-релігійні вчення. Під впливом ідей Г.Гегеля, психоаналітик обґрунтовує гіпотезу про ідентичність світового розвитку цивілізації та душевних процесів людини, поставивши на перше місце психіку (акт самосвідомості), яка еволюційно генерує та виробляє соціокультурні феномени. На основі цієї теорії, Юнг створив своє самобутнє вчення, яке поклало початок новому вивченню свідомості та його взаємовідношень зі страхом.
На відміну від свого вчителя та наукового опонента З.Фройда, засновник аналітичної психології, не викладав свої погляди на феномен страху (тривоги) чітко й систематизовано. Немає жодної праці К.Юнга, яка б була присвячена цьому феномену. Також, як і деякі представники психоаналізу, Юнг мало приділяв уваги понятійній різниці між страхом та занепокоєнням, не розділяючи їх на явища сугубо психологічні чи соціокультурні. Мабуть тому це дало змогу В.Зеленковському не торкатися дискусійних проблем самого терміну і визначити тривогу - страх у Юнга як неспокій [112,49].
Однак, в своїх працях швейцарський психолог надто часто оперує термінами неспокій, страх та тривога. Підсумовуючи погляди Юнга на цю проблему, Р.Мей констатує, що "тривога є реакція свідомості індивіда на вторгнення ірраціональних спонукань та образів колективного несвідомого" [202,162]. В.Зеленковський додає до цього "реакцію на якийсь ще невідомий фактор чи в навколишньому середовищі чи у самому індивіді" [112,49] (в термінології Юнга - мізонеізм). Характеристику Р.Мея і В.Зеленковського можна вважати відправною та основоположною для подальшого дослідження страху в аналітичній психології. Але ж, сама оцінка безперечно лаконічна й не розкриває всієї глибини, різноманітності та місця феномену страху в соціокультурній та філософській концепції Юнга.
Швейцарський вчений чітко не відносив страх ані до емоцій, а ні до почуттів. Емоції Юнг ототожнював з афектами, які частково охоплюють сферу почуттів. Різниця між афектами та почуттями полягає у тому, що "почуття можуть бути довільно керованою функцією" [346,383]. На відміну від почуттів, афект - емоція відрізняється некерованою свідомістю тілесними (фізіологічними) іннерваціями. Вчений характеризував їх як: "вкрай заразними. Вони є реальними носіями психічного зараження" [353,33]. Відношення почуттів та афекту відрізняється лише мірою цінностей, коли почуття, завдяки своїй інтенсивності, перетворювались в емоції (фізіологічне збудження). Виходячи з вищевказаного, можна припустити, що К.Юнг включав афекти в хаотично несвідоме. Вони є його виявами і пов'язані з архетипами, що "являють собою системи установок, які є одночасно образами та емоціями" [345,147]. Ця хтонічна частка души, її "доісторична, ірраціональна психологія" [345,148]. Отже, згідно з Юнгом, страх входить як до сфери емоцій, так і почуттів, і в своїй більшості перебуває неконтрольованим для свідомості. Мета останньої - здержувати і стримувати силу впливу емоцій на психічне та суспільне життя людини.
Феномен страху в ученні Юнга тісно пов'язаний з процесом психологічного витіснення. Вчений надає наступне визначення: "страх відповідає бажанню, що витиснене" [348,89]. Від того, страх є емоційно-почуттєвою сферою цього процесу. Подальше розкриття феномену страху в процесі витіснення пов'язано з концепцією З.Фройда, на яку спирався швейцарський психолог.
Трактування процесу витіснення й роль в ньому страху в працях З.Фройда не однозначна. В.Лейбін виділяє дві фройдівські концепції процесу витіснення та значимість страху у ньому. Перша пояснює цей процес тим, що енергія виникнення несвідомих потягів автоматично веде до виникнення страху, тобто саме витиснення перетворюється в афект страху. Це пояснення було пізніше переглянуто засновником психоаналізу. Нова концепція відзначала, що при витісненні відчувається не нове психічне утворення, що веде до страху, а відтворюється деякий попередній страх як первісний афективний стан душі [167,662-663]. В цьому випадку, страх можна трактувати як феномен, який виник раніше певного індивідуального існування. З.Фройд категорично не відмовився від жодної зі своїх концепцій страху, визначаючи можливість існування та дій в людській психіці двох зазначених варіантів.
Витиснення та роль у ньому страху у Юнга, в цілому, не відрізняється від розуміння З.Фройдом. Але ж треба зазначити, що у швейцарського вченого несвідоме охоплює як індивідуальне, так і колективне несвідоме. Межа між цими частинами дуже відносна й, відповідно до цього, страх як емоція автоматично є не лише пусковим механізмом і частиною вольового процесу витіснення, але ж діючою одиницею колективного несвідомого.
Колективне несвідоме - є ключова категорія глибинної психології Юнга, яка є первинною та незалежною відносно свідомості. Колективне несвідоме включає у себе осадок думок та почуттів попередніх поколінь, які не усвідомлюються людиною і "ніколи не з'являються з досвідом, але зобов'язані своїм існуванням виключно спадковості" [341,151]. Тобто це - "можливість, яка передається нам спадково з давніх часів шляхом певної форми мнемічних образів" [347,62].
Колективне несвідоме охоплює нашарування загальнолюдського досвіду, і є результатом усієї еволюції людини, що постійно оновлюється протягом життя роду. Такі ситуації створювали типові реак