РОЗДІЛ 2
ІНТЕГРАЦІЯ ГОСПОДАРСТВА КРАЮ В ЗАГАЛЬНОСОЮЗНУ СИСТЕМУ
На початку лютого 1944 р. Волинська область була частково звільнена від окупантів, зокрема 2 лютого визволений обласний центр - м. Луцьк. Станом на 7 квітня 1944 р. в області були повністю звільнені Любешівський, Камінь-Каширський, Маневицький, Колківський, Цуманський, Ківерцівський, Рожищанський, Голобський, Теремнівський, Сенкевичівський і сільський Луцький, частково Берестечківський, Горохівський і сільський Ковельський райони. Звільнення області від окупантів було завершено 22 липня 1944 р./297/1). Після вигнання фашистів відбулося відновлення довоєнного адміністративно-територіального поділу, перейменування та укрупнення районів, продовжено перерваний війною процес утвердження радянської партійно-політичної системи.
Суть перетворень у західних областях УРСР полягала у тому, щоб продовжити й завершити соціалістичну перебудову возз'єднаних земель, або, як зазначає історик О.Субтельний, "привести західних українців у відповідність з радянською системою та їхніми співвітчизниками"/382/2). З цією метою на Волині, як і по всій Західній Україні швидкими темпами мали бути здійснені індустріалізація, колективізація, культурна революція, утвердження органів диктатури пролетаріату. Характер змін, що проходили на Волині, був суперечливий і неоднозначний: область, як ніяка інша, відчула на собі тиск інкорпорації та колективізації. Край, щойно звільнений від одного тоталітарного режиму, потрапив у руки іншого - владного й не менш жорстокого.
Маючи досвід гіркого 1939 року, коли місцеве населення з перших днів після визволення з-під гніту Польщі відразу відчуло на собі весь тягар примусової радянізації (масові репресії, арешти, розстріли, вивезення до Сибіру, повну зневагу до національних традицій і звичаїв), другий прихід радянської влади був зустрінутий з насторогою. Розуміючи, що саме українські націоналісти є найбільш послідовними борцями за відродження Української Самостійної держави, комуністична влада з перших днів взяла курс на нещадну війну проти сил ОУН-УПА, які чинили впертий опір насадженню радянського тоталітарного режиму. Розпочалася по суті війна після війни, на щойно визволених територіях.
15 листопада 1944 р. М.С. Хрущов звернувся до Сталіна з пропозицією створити у західних областях при управліннях НКВС спеціальні трійки та надати їм право "застосовувати до винних вищу міру покарання - розстріл з виконанням вироку негайно". Крім того, український вождь рекомендував "для залякування бандитів,...засуджених до знищення, не розстрілювати, а вішати"/435/3). В Ровенську і Волинську області були направлені 2 бригади військ НКВС і оперативні групи НКВС і НКДБ, що організували цілу агентурну сітку із своїх людей з метою ліквідації банд націоналістів/297/4).
Отже, у хід було пущено весь арсенал "таємної війни" органів держбезпеки, який похитнув міць національних сил. Тоталітарний режим, утверджуючись в Західній Україні, терором знищував "політично неблагонадійних" і "соціально небезпечних". Військова сила, зміцнена репресивно-каральними органами, стала вирішальним фактором радянізації Волині, ліквідації опору ОУН-УПА.
Враховуючи складність і суперечливість повоєнних перетворень на Волині й недостатнє вивчення теми, метою розділу є проаналізувати основні напрями інтеграції економіки Волині в загальносоюзну систему; простежити особливості й темпи становлення промислового потенціалу, виявити умови розвитку галузевої палітри та місцевої виробничої інфраструктури; дослідити зміст, шляхи і методи колективізації сільського господарства.
2.1. Промисловість
Складність відбудовчих процесів в області повоєнного часу пояснювалась, насамперед, важким її становищем у міжвоєнний період (1919-1939 рр.). Насильне включення Волині до середньо розвинутої Польщі привело до штучного стримування розвитку цих земель, перетворення їх на сировинний придаток Другої Речі Посполитої, уряд якої проводив відверту грабіжницьку політику щодо західноукраїнських земель.
За даними перепису 1921 р. робітники промисловості складали 1,4 відсотка всього населення Волині. Економічна криза призвела до того, що на 1938 р. кількість промислових підприємств скоротилось майже на половину. У 1938 р. на підприємствах Волинського воєводства працювало всього 17,5 тисяч робітників. Ремеслом на Волині займались 75 тисяч осіб, вони щорічно давали продукції на суму 100 мільйонів злотих - стільки, скільки вся фабрично-заводська промисловість /446/5). У 1940 р. в області працювало 185 державних підприємств, в яких було зайнято в середньому 8394 робітники і 139 підприємств кооперативної промисловості, де працювало 6124 робітники /285/6). Див. Додаток А.
До моменту визволення краю від німецьких окупантів всі підприємства місцевої й кооперативної* промисловості були виведені з ладу. Більшість підприємств майже повністю знищенні й зруйновані, а ті, що уціліли, були позбавлені виробничо-технічної бази, устаткування, інструментів.
Усі 69 підприємств республіканського підпорядкування були піддані повному або частковому руйнуванню: повністю знищено 127 підприємств облмісцевпрому, 27 пошкоджено частково. Вивезено до Німеччини 748 одиниць різного роду машин і обладнання. Всього в області знищено 166 підприємств, 36 частково пошкоджено, не рахуючи республіканську й кооперативну промисловість /81/7).
Під час окупації знищено 3 лісозаводи (Маневицький, Заболоттівський, Звірокотовський), Ковельський м'ясокомбінат, 2 хлібзаводи (Луцький, Володимир-Волинський), 3 спиртзаводи (Ковельський, Озютичівський, Локачинський), 3 пивзаводи (Порицький, Олицький, Луцький), Ковельську меблеву фабрику, 12 держмлинів, оцтовий завод, ливарно-механічний завод у Луцьку, кахельний завод, 2 смолокурних заводи і багато інших об'єктів. Крім того, німці повністю знищили 30 районних і 3 міських промкомбінати, 56 підприємств облхарчопрому, 140 артілей промкооперації, вивели з ладу 11 цегляних заводів і крейдяний комбінат /285/8). Сума матеріальних збит