РОЗДІЛ 2.
ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ ПИТАННЯ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА
Побудова державності в Україні водночас є процесом становлення влади незалежної держави, причому в умовах постійних соціально-політичних і економічних змін. Інституціоналізація суспільства, а відтак і його владних структур, все ще переживає період формування; уточнюються правові і функціональні аспекти взаємин між галузями державної влади?, співвідношень функцій верховної влади, ланок вертикалі, місцевого самоврядування і т. ін.
Державні діячі різних рівнів, політики й економісти напружено шукають ефективні шляхи розвитку держави. В даний час при наявності безлічі політичних проектів, ідеологічних і економічних конструктів стає все більш очевидною недооцінка гігантської складності проблеми, багато теоретичних реалізацій стають такими, що поглинають одна одну, породжуючи фактичне топтання на місці.
Сьогодні у політичному житті суспільства найважливішого значення набуває питання про взаємовідносини влади і народу, що формує і виражає свою волю у формі суспільної думки.
Вихідним завданням нашого розгляду з'явилися взаємовідносини широких шарів населення та різних рівнів влади в Україні, що є головною передумовою формування ефективного політичного лідерства будь-якої еліти.
Проведений нами у першому розділі аналіз історичної спадщини світової та вітчизняної політичної думки показав, що фундаментальна проблема відносин народу і влади була і залишається невирішеною по багатьох актуальних і сьогодні питаннях.
На тлі звичного констатування збільшення дистанції від влади до народу і навпаки виникає декілька питань концептуального змісту. Серед них: а) чи існує взагалі або, зокрема, для української державності така собі "оптимальна психолого-політична відстань", що її можна рекомендувати за мету діючій владі. Поки що зрозуміло, що максимальне відділення, як і максимальне зближення, не є конструктивним для розвитку політичних процесів у суспільстві; б) чи не є більш притаманним для громадської думки усвідомлення перш за все незмінності відстані, нехай і великої, що, наприклад, задовольняє широкі верстви населення при авторитарному режимі; в) чи не є об'єктивною необхідністю перехідного періоду значний відрив владної еліти від мас, якщо влада бажає виконувати своє основне призначення першою торувати шляхи у майбутнє проти бажання більшості такої, що зовсім не бажає невизначеності, зламу стереотипів, особливо, якщо таке реформаторство супроводжується хоча і б тимчасовим зниженням рівню добробуту людини.
Таким чином, виникає безліч невизначених за рішенням питаннь політичного рівня. Проте, їх розв'язання не входить до предмету нашого дослідження і є справою майбутнього.
Похідним наслідком невирішеності проблеми "народ - влада" стає власне політологічна проблема з'ясування нових змістовних відносин між тріадою усталених понять: "лідер" - "еліта" - "політичне лідерство".
На нашу думку, таке концептуальне уточнення продиктовано реаліями тих політичних процесів, які відбуваються у суспільстві перехідного періоду.
Пересічні громадяни України, незалежно від їх політичної активності, свідомості, думок і висловлювань, створюючи власну життєдіяльність, природним чином орієнтуються на владу взагалі, далі на таких її представників, які, на думку громадян, є безпосередніми носіями владних функцій і повноважень, тобто суб'єктів влади.
На сьогодні реальність така, що єдиною у свідомості людей реальною владою є так звана державно-адміністративна влада різних рівнів від місцевої до загальнодержавної. При цьому розведені у політологічних довідниках по різних сторінках "лідери" та "еліта" сприймаються населенням як єдине - "можновладці", "начальство".
Із тих же міркувань поняття "політичне лідерство" перестало бути автоматичним додатком до якого-небудь названого політичного лідера чи еліти. Особливість української перехідної демократії така, що статус політичного лідерства лідер чи еліта повинні ще завоювати в очах населення.
І нарешті, останнє зауваження, яке дає можливість більш чітко визначити об'єкт нашого дисертаційного дослідження. Безсумнівно, що на сьогодні єдиним реальним носієм владних повноважень серед українських еліт (інтелектуальної, партійної, бізнесової та інших) є управлінська еліта, яка і буде надалі об'єктом нашого аналізу.
Стосовно останнього необхідно зробити наступне уточнення. В сучасній політологічній літературі політичне лідерство переважним чином розглядається як невід'ємна характеристика політичного лідера. Виходячи з вищесказаних міркувань ми, посилаючись на дослідження інших авторів контекстуально не будемо розрізняти поняття "лідер" та "еліта", маючи на увазі збігання, майже тотожність, політичного та функціонального аспектів їх діяльності як представників управлінської еліти загальнодержавного або регіонального рівнів.
2.1. Деякі аспекти політичного лідерства в суспільстві перехідного періоду.
Класична політологія стверджує, що в залежності від рівня розвитку суспільства, традицій, ментальності уявлення про державність у населення можуть орієнтуватися на харизматичних вождів, або закон, або анархію, або владу як таку. Саме останнє швидше за все вибирає нинішнє українське суспільство. Язичеська потреба у вождях не відповідає ні українській ментальності, ні психології сучасного технократичного індивіда. Як показує спеціальний етноісторичний аналіз, ідеологія анархізму, що бере початок від визвольної боротьби під началом Богдана Хмельницького, а пізніше коліївщіни і махновщини, також не відповідає умонастрою сучасної людини. Нарешті, орієнтація на закон, характерна для західноєвропейської традиції, ще тільки набирає силу в масовій свідомості українців.
Останнім часом відносини влади і суспільної думки носять досить драматичний характер. В умовах суспільних перетворень влада об'єктивно прагне заручитися підтримкою суспільної думки, піклуючись про свою нинішню і майбутню легітимність. Одночасно характер практичної політики влади в перехідний період часто є т
- Київ+380960830922