РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК, КОМПЛЕКТУВАННЯ ШТАТІВ ТА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВО-ІНЖЕНЕРНОГО ІНСТИТУТУ ПОДІЛЬСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АГРАРНО-ТЕХНІЧНОЇ АКАДЕМІЇ
2.1. Етапи підготовки офіцерських кадрів для інженерних військ
За часи, що пройшли після закінчення другої світової війни, збройні сили та загалом інженерні війська зокрема великий і складний шлях. Розвиток інженерних військ відзначився необхідністю мати в складі видів збройних сил інженерні формування, що можуть виконувати найважливіші та найбільш складні завдання інженерного забезпечення бою та операції з урахуванням зростаючої технічної оснащеності, мобільності військ, можливого застосування зброї масового ураження. В свою чергу технічна переоснащеність інженерних військ вимагала великої кількості кваліфікованих кадрів, підготовка котрих відбувалась в ряді спеціалізованих військових навчальних закладів [76 С. 45-56]. До цих ВНЗ відносяться: Ленінградське військово-інженерне училище (1937-1960 рр.), Московське військово-інженерне училище (1937-1960 рр.), Чернігівське військово-інженерне училище (1940-1943 рр.), Борисівське військово-інженерне училище (1940-1943 рр.), Златоустівське військово-інженерне училище (1941-1942 рр.), Мічурінське військово-інженерне училище (1941-1942 рр.), Тюменське військово-інженерне училище (1956-1968 рр.), Калінінградське військово-інженерне училище (1960-1973 рр.), Кам'янець-Подільське військово-інженерне училище (1967-1969 рр.). Найбільша кількість підготовлених офіцерів інженерних військ припадає на період 40-70 р. ХХ ст. Після проведення реформи, що була пов'язана з відсутністю необхідності підготовки великої кількості військових інженерних кадрів, значно зменшилась кількість навчальних закладів даного профілю підготовки на кінець 60-х років. Залишилось три військово-інженерні училища, які згодом були перетворені у вищі військові навчальні заклади, зокрема Калінінградське, Тюменське та Кам'янець - Подільське училища.
Калінінградське військово-інженерне училище було створене в 1960 р. як військово-інженерне училище на базі Ленінградського й Московського військово-інженерних училищ. В 1965 р. набуло статусу вищого військового-інженерного училища, 1973 р. ВВНЗ з терміном навчання п'ять років. Цей військовий навчальний заклад проводив підготовку фахівців за інженерним фахом. Такий напрямок підготовки був зумовлений потребою в фахівцях вузького профілю для інженерних військ для якісного використання і обслуговування нових зразків інженерного озброєння та техніки.
На 1990 рік в Калінінградському військово-інженерному училищі навчали фахівців за п'ятьма спеціальностями, а саме: інженерне озброєння з присвоєнням кваліфікації інженер механік; інженерні електротехнічні засоби з присвоєнням кваліфікації інженер електромеханік; експлуатація ядерних боєприпасів інженерних військ з присвоєнням кваліфікації радіоінженер; фортифікаційні споруди з присвоєнням кваліфікації інженер-будівельник; експлуатація та ремонт інженерних радіотелемеханічних систем з присвоєнням кваліфікації радіоінженер [77 С. 15-17]. Після розпаду СРСР цей ВВНЗ залишився в складі Росії і був передислокований у Нижній Новгород та отримав назву Нижньоновгородське вище військово-інженерне училище. З 1998 р. воно стало філіалом Військово-інженерного університету у м. Москва.
Тюменський військово-інженерний вуз був створений в 1956 р., а в 1968 перетворений у вище командне військово-інженерне училище. В даному вузі здійснювалась підготовка інженерних фахівців командного профілю навчання, командирів інженерних підрозділів за чотирма спеціальностями з присвоєнням кваліфікації інженера по експлуатації машин інженерного озброєння. Перелік спеціальностей включав наступні фахи: командно-тактична інженерно-саперна за спеціалізацією керованого мінування; командно-тактична інженерно-технічна; командна тактична переправно-десантна; командно-тактична та понтонно-мостова [77 С. 17]. З розпадом СРСР, що залишилось в складі Росії та було в 1998 р. перетворене в філіал Військово-інженерного університету м. Москва.
Великий досвід підготовки офіцерів інженерних військ з вищою, середньою військовою освітою та організації удосконалення фахових знань мають військові академії. Військово-інженерна академія ім. В.В.Куйбишева витоки якої починаються з 1819 р., коли було засноване перше інженерне училище. З набуттям досвіду щодо підготовки військових інженерів у вересні 1855 р. була створена Миколаївська інженерна академія. З 1917 р. радянська влада створила Військово-інженерну академію, реорганізовану в 1923 р. у військово-інженерні та електротехнічну академією. Із 1925 р. в її складі почав функціонувати інженерний факультет. Подальший розвиток техніки та форм ведення бойових дій зумовив необхідність функціонування спеціалізованого військово-навчального закладу. В наслідок чого в 1932 р. на базі інженерного факультету військово-технічної академії та Московського вищого інженерно-будівельного училища була організована військово-інженерна академія. До її складу було включено й військово-геодезичний факультет Московського межового інституту. Ця академія готувала майбутніх військових інженерів, фортифікаторів, будівельників, геодезистів, інженерів-механіків. Після другої світової війни вона проводила активну підготовку вищого командного складу, з 1986 р. по 1989 р. вона змінила свій профіль і стала готувати кадри для цивільної оборони, прикордонних та внутрішніх військ. З 1998 р. вона функціонує в якості Військово - інженерного університету.
У 1967 р. підготовку офіцерських кадрів для інженерних військ розпочали у м. Кам'янці-Подільському. Початок цьому поклав наказ у січні 1967 р. Міністра оборони СРСР видав №011 про формування військово-інженерного училища з штатом №17/711 [195 С. 1]. В структурі училища було створено два інженерно-саперні та один дорожній курсантські батальйони. Водночас був сформовано дев'ять циклів (кафедр), зокрема: соціально-економічних дисциплін, інженерно-тактичної підготовки, загальнові