РОЗДІЛ 2
ЗМІСТ ТА СУТНІСНІ ОСОБЛИВОСТІ ХАСИДСЬКОГО
ВІРОВЧЕННЯ
2.1. Уявлення про хасидизм та його місце в іудейській традиції.
В дослідницькій літературі переважає розуміння хасидизму як одного з напрямів іудейського містицизму, який відіграв інтегруючу роль в релігійному житті євреїв Центральної і Східної Європи упродовж ХVІІІ - ХІХ століть. На пріоритетності містичного потенціалу, властивого хасидизму, особливо наполягали сучасні дослідники М.Бубер, Г.Шолем, Ш.Етінгер. Своєрідна містичність чи навіть певною мірою духовність хасидизму знаходить відображення вже в етимології терміна "хасидизм". (хасид) ???? давньоєврейською мовою означає "благочестивий", "набожний". Хасидизм уособлює собою щире благочестя в думках і вчинках, благочестя, яке повинні виявляти його прихильники в своєму прагненні спілкуватися з Богом. Згідно з положеннями "Маірев Гаавода" - своєрідного катехізису хасидизму - подібні благочестя і набожність полягають не у жорсткому дотримуванні закону Мойсея і не в аскетичних діях, а у радісному служінні Йому, яке виявляється у веселощах серця, благоговінні й смиренні.
Наскільки ж доцільним є зведення хасидизму як напряму іудейського містицизму лише до ідеалів благочестя? Чи від подібного зведення не знецінюється змістова наповненість феномену хасидизму? Чи обмежується зміст хасидизму уявленням про нього як про ідейний рух в єврейському житті, який започаткувався у ХVІІІ столітті?
Перш ніж набути номінації ідейного напряму в єврействі поняття "хасидизм" в своїй еволюції зазнає певних смислових трансформацій. Тому виникає нагальна потреба у визначенні обсягу і змісту цього поняття. З'ясуємо різноманітні уявлення, які фіксують собою смислові відтінки поняття "хасидизм" й окреслимо при цьому варіації уявлень про хасидизм в його звичному значенні як ідейного руху в єврействі.
Уперше термін ??????(хасидут) (буквально: "життя в благочесті, в милості") зустрічається в біблійних текстах в значенні добросердечності й благочестя. В третій книзі Маккавейській поняття благочестя фігурує як етична детермінанта, що символізує собою вірне служіння Богу та виконання всіх необхідних приписів та законів, що супроводжують це служіння. Похідним від основи ?????? є прикметник ????, в значенні набожної, смиренної, милостивої, благочестивої людини. У псалмах дуже часто поняття "хасид" означає "вірний", "істинно віруючий", "сповнений віри", "люблячий Бога". Це слово в біблійних текстах вживається також для характеристики однієї з якостей Господа. Там сказано: "...бо Я милостивий [хасид], - говорить Господь, - не вічно буду обурюватися" (Ієр. 3:12).
В епоху Маккавеїв і їх спадкоємців (165-63 рр. до н.е.) в іудейському інтелектуальному середовищі виділялися т.зв.хасидеї (благочестиві), які культивували внутрішню віру і життя в Богові. Вони проповідували, що смиренні, знедолені й пригноблені знаходяться в особливій шані у Бога. У своїх поглядах хасидеї опиралися переважно на пророків. До речі, саме з їх середовища вийшов автор месіанської за духом книги, пророк Даниїл. Ймовірно, що деякі групи хасидеїв приєдналися до Маккавеїв в їх боротьбі проти грецьких правителів (1 Мак 2:42), інші ж, відомі як хасидеї-псалмісти, виступили противниками будь-якого насильницького протистояння й покладалися у своїх сподіваннях лише на Бога. Саме вони прагнули до реалізації внутрішньої святості, до чистоти серця і помислів, до життя в Богові і, головне, - в центр світоустрою вони ставили не народ, а людину. На думку М.Каценельсона, саме хасидеїв-псалмістів слід визнати духовними попередниками хасидів [103, С.85].
У царювання Йоханана Гіркана (135-104рр. до н.е.) в середовищі хасидеїв-псалмистів з'являються так звані фарисеї - ревнителі Закону Мойсея, які виступили за строге дотримування букви закону всупереч навіть його духу. Тобто, фарисеїв слід визнати духовними послідовниками хасидеїв. Наміри фарисеїв були пов'язані з реалізацією, на їх думку, благочестивого способу життя, який полягає саме у житті згідно з приписами Тори. Поступово вони стають навіть духовними вождями народних маС. Однак у подальшому їх благочестивість багато в чому виявилася напускною, декларативною та й приписи, яких вони дотримувалися й від інших вимагали цього, були аж надто обмежувальними. Тому й не дивно, що в новозавітній літературі, проникнутій ненавистю до фарисеїв, їх ім'я стає синонімом лицемірства.
В епоху середньовіччя упродовж ХІІ - ХІІІ століть в межах Німеччини існувала містична секта під назвою хасидів - ревних прихильників кабалістичних ідей. Однак ця секта, відома як "хасидей Ашкеназ" (благочестиві з Німеччини), якийсь споріднений зв'язок з тим ідейним містичним рухом, який розгорнувся упродовж ХVІІІ-ХІХ століть і який звично іменується хасидизмом? Відповідаючи на це питання, торкнемося особливостей німецького хасидизму ХІІІ століття, безпосередньо ґрунтуючись на положеннях твору "Сефер хасідім" (Книга благочестивих), авторство якої приписується Ієгуді Хасиду, - фактично вождю цієї містичної секти. Отже, можна вести мову про: а) виразні есхатологічні мотиви при знеціненні загалом ролі месіанства; б)про своєрідне розуміння містики як "передчування знання"; в) про зацікавленість німецькими хасидами проблемами "таємниці Божественної Єдності" і, як наслідок, - культивування ідеї скрізьприсутності Бога; г) про теорію, що пояснює тексти Тори; д) про проповідування ідеалу хасидут. Щодо останнього, то, згідно з положеннями "Сефер хасідім", стати істинним хасидом можна лише виховуючи в собі три якості: аскетичну відреченість від мирських справ, досконалу душевну рівновагу й альтруїзм, зведений в принцип і доведений до крайнощів [151, С.134]. Досконала душевна рівновага багато в чому визначається екзальтованістю молитовної практики і своєрідною системою покаяння, прийнятою в середовищі німецьких хасидів. Забігаючи наперед, можна констатувати деякі ідейні паралелі між німецьким хасидизмом ХІІІ століття і хасидизмом польсько-українським ХVІІІ-ХІХ століть, але не більше. Тотожними за