РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ПІДСТАВ ВЗАЄМОДІЇ СЛІДЧИХ РІЗНИХ ПРАВООХОРОННИХ
ОРГАНІВ УКРАЇНИ
2.1. Підстави правового забезпечення взаємодії слідчих різних правоохоронних органів
Реалізація судово-правової реформи вимагає, в першу чергу, радикального перетворення системи і процедурного механізму досудового провадження. Як один із найважливіших етапів кримінально-процесуальної діяльності, досудове провадження створює передумови для успішного вирішення завдань кримінального процесу в цілому. Тим часом причини наростаючих негативних тенденцій у сфері кримінальної юстиції чималою мірою зумовлені пороками саме досудової фази кримінального процесу, тому без її вдосконалення, без пошуку найбільш раціональних й ефективних засобів та способів розкриття і розслідування злочинів не можуть бути успішно вирішені і завдання судової реформи. Особливо актуально це на етапі підготовки нового кримінально-процесуального законодавства.
Незважаючи на чималі здобутки науки кримінального процесу, доводиться констатувати, що настільки актуальна в теоретичному і практичному відношенні тема правових основ взаємодії слідчих різних правоохоронних органів України в кримінальному судочинстві ще спеціально не вивчалася. Нерозробленими у теоретичному плані є питання створення і функціонування слідчих та слідчо-оперативних груп з числа слідчих різних правоохоронних відомств. Адже, як свідчить практика, ефективність розкриття і розслідування злочинів багато в чому залежить від цілеспрямованої, вміло організованої, здійснюваної відповідно до розпоряджень правових норм взаємодії правоохоронних органів.
Одразу відзначимо, що в законодавстві відсутнє визначення поняття "правоохоронні органи", а перелік названих органів в Законі України від 23 грудня 1993 р. "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" [96] викликає певні заперечення з боку фахівців у галузі права. Водночас серед вчених, незважаючи на численні дослідження у сфері правоохоронної діяльності, немає єдності думок про систему правоохоронних органів; як і раніше існують розбіжності з приводу віднесення того чи іншого органу до числа правоохоронних. Так, С. Лихова свого часу сформулювала наступне визначення: "правоохоронні органи - це система органів, які уповноважені державою здійснювати нагляд та контроль за точним та неухильним дотриманням законів усіма громадянами, службовими особами, підприємствами, установами та організаціями, забезпечувати правопорядок, застосовувати засоби державного примусу до його порушників" [146, с.74-76]. Не можна обійти увагою й точку зору О.Р. Михайленка, який слушно зауважує, що правоохоронні органи і мають таку назву саме тому, що основна їх діяльність спрямована на збереження, дотримання правових розпоряджень, на забезпечення режиму законності [159, с.13]. М. Косюта вважає більш плідною для вирішення цієї проблеми думку тих науковців, які пропонують розділити правоохоронні органи на дві групи: а) державні органи, для яких правоохоронна діяльність є єдиною або основною; б) державні органи, для яких ця діяльність становить якусь частину предмета відання поряд із здійсненням організаційно-управлінських функцій [125, с.12; 243, с.53]. Зі свого боку, М. Косюта, відносить до першої групи органи прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, зокрема їх слідчі підрозділи, податкову міліцію, державну виконавчу службу, органи, які відають виконанням покарань та деякі інші, а до другої - численні органи позавідомчого контролю, які діють в економічній, екологічній і соціальній сферах. Наведені погляди, безумовно, мають право на існування.
У зв'язку з викладеним насамперед звернімо увагу на те, що відповідно до статті 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" до правоохоронних органів належать: органи прокуратури, органи Міністерства внутрішніх справ України, органи Служби безпеки України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової адміністрації, органи і установи виконання покарань, органи державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, органи державної лісової охорони, інші органи, що виконують правозастосовчі та правоохоронні функції. Однак, на наш погляд, критерієм віднесення в цьому законі вищевказаних державних органів до правоохоронних, є небезпечність діяльності суб'єктів органів прокуратури, органів внутрішніх справ та інших державних органів, тобто основна ідея закону полягає в тому, щоб забезпечити безпеку осіб, які ризикують життям захищаючи інтереси держави.
Проаналізувавши вищеназвані точки зору науковців та діюче законодавство, ми, зі свого боку, робимо висновок, що до правоохоронних органів, у вузькому значенні слова, не належать: органи державної контрольно-ревізійної служби, державної лісової охорони тощо. Оскільки основним критерієм віднесення тих чи інших органів до правоохоронних є, по-перше, спеціалізована правоохоронна діяльність, яка спрямована на захист цінностей правової демократичної держави, по-друге, - наявність повноважень порушити кримінальну справу і притягти винного до кримінальної відповідальності і, по-третє, - наявність обов'язків забезпечення режиму законності. Як бачимо, згідно з наведеними нами критеріями, із числа правоохоронних органів випадає суд, хоча кожний суддя має повноваження і обов'язки притаманні правоохоронцям. Раніше суди і судді безперечно відносились до правоохоронних органів, але конституційний розподіл гілок влади вивів суд за їх межі. Таким чином, підбиваючи підсумок викладеному, ми підтримуємо вислів академіка О.М.Бандурки про те, що правоохоронними органами прийнято називати функціонуючі в суспільстві і державі установи й організації, основним завданням діяльності яких є забезпечення законності, боротьби зі злочинністю й іншими правопорушеннями [239, с.8].
Зважаючи на тему нашого дослідження, нас цікавить більш вузьке питання щодо визначення правоохоронних органів, а саме: чи відносяться за сутністю своєї діяльності до таких орга
- Київ+380960830922