РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ СИЛИ
З крахом біполярної системи міжнародних відносин, яка підтримувала баланс сил у
відносно стабільній міжнародній ситуації, світ раптом вибухнув цілим рядом
міждержавних, регіональних та внутрішньодержавних конфліктів. Прикладами можуть
слугувати конфлікти на теренах колишнього СРСР (нагорно-карабахський,
грузино-абхазький), у пост комуністичних державах (Югославія), на африканському
континенті (Сомалі, Ліберія, Конго), в арабському світі (війна у Перській
затоці). У розв’язанні практично усіх цих конфліктів брала участь світова
спільнота в особі міжнародних організацій, міжнародних коаліційних сил, і в
кожному з них так чи інакше застосовувалась сила. При цьому застосуванню сили
для вирішення того чи іншого конфлікту передували певні процедури та процеси,
серед яких слід виділити процес прийняття рішень про застосування воєнної
сили.
2.1. Загальні принципи прийняття рішень
Будь-який процес прийняття рішень – це спостереження за ситуацією, щодо якої
слід прийняти рішення, усвідомлення проблеми, орієнтація в ситуації, оцінка,
аналіз, за результатами яких приймається рішення, та врешті дія згідно з
прийнятим рішенням [255]. Процес же прийняття рішення про застосування воєнної
сили вирізняється своєю специфікою, оскільки він відбувається у кризовій
ситуації. За визначенням О. Холсті, криза – це ситуація, коли осередок
прийняття рішення перебуває під стресом, викликаним ризиком прийняття рішення
та обмеженням в часі, необхідному для вироблення рішення. Р. Лєбов стверджує,
що криза виникає тоді, коли уповноважені на прийняття рішення особи вважають,
що дана ситуація істотно порушує інтереси держави, а прийняте ними рішення може
викликати загрозу вибуху воєнних дій, а тому вони повинні діяти швидко [171,
75]. Криза несе в собі дестабілізуючі зміни середовища, що, як і майбутні
результати прийнятого рішення, можуть стосуватись як внутрішнього (громадянська
війна) чи міжнародного (міждержавна війна) середовища, так і обох одночасно.
Таким чином, можна виділити три критерії процесу прийняття рішення про
застосування сили у кризовій ситуації: дестабілізація, загроза війни
(внутрішньої чи міждержавної) та короткий термін часу на прийняття відповідного
рішення [171, 76].
Прийняття відповідного і вчасного рішення в кризовій ситуації є ключовим
моментом у розв’язанні як внутрішнього, так і міжнародного конфлікту. Існує
кілька основних принципів процесу прийняття рішень про військові операції.
По-перше, оскільки війна – це завжди зіткнення протилежних бажань, то цілком
очевидно, що відповідне рішення не може бути прийняте у безвідносному просторі.
Ворога завжди слід брати до уваги – усвідомлювати, що якщо ми намагаємось
нав’язати йому свою волю, то він прагне зробити те ж саме стосовно нас.
По-друге, хто швидше прийме належне рішення і втілить його у життя, той отримає
– часто вирішальну – перевагу.
По-третє, рішення про застосування сили є значно складнішою дією, ніж звичайний
математичний розрахунок – воно вимагає інтуїції та аналізу, щоб усвідомити суть
проблеми, та здатності виробити практичне її розв’язання. Така здатність є
результатом досвіду, освіти, освіченості, сприйняття та характеру. Особи, які
приймають такі рішення, повинні використовувати інновації, оцінки, системи
мислення, спиратись на минулий досвід, поточне концептуальне мислення та
спрямоване в майбутнє креативне мислення. Усе це разом призведе до прийняття
стратегічного рішення, яке викличе відповідні дії. Таким чином, можна
стверджувати, що процес прийняття рішення є важливою ланкою між мисленням та
дією [255].
По-четверте, всі рішення приймаються в умовах невизначеності, а кожна ситуація
є унікальною, тому немає досконалого розв’язку будь-якої проблеми шляхом
застосування сили, і не слід займатись його пошуком. Навпаки, слід
дотримуватись курсу дій з прийнятним рівнем ризику і втілювати його, перш ніж
супротивник зорієнтується і почне діяти сам.
Нарешті, по-п’яте, чим меншою буде кількість задіяних командирів, тим швидшим і
чіткішим буде процес прийняття рішення. Командир окремого підрозділу може
базувати своє рішення на факторах, які він сам спостерігає. Вищі ж керівники
перебувають на відстані від місця подій. Як наслідок, чим нижчий рівень
прийняття рішення у добре тренованих військ, наділених ініціативою, тим швидше
воно буде втілене у життя.
На процес прийняття рішення великий вплив мають такі важливі нюанси, як
невизначеність та час. Здатність прийняти відповідне рішення зростає відповідно
до зростання обсягу знань, які стосуються даної ситуації. Знання є функцією
інформації, тому, чим більшою є кількість інформації, яка описує проблему, тим
ефективність прийнятого рішення вища. Однак, в певний момент процесу прийняття
рішення, коли основні дані щодо ситуації вже отримані, а подальший пошук
інформації фокусується на деталях, досягається точка зменшуваної віддачі [224].
У цій точці потенційна цінність рішення вже не зростає пропорційно до отриманої
кількості інформації, оскільки знання збільшуються, а час, необхідний для
прийняття ефективного рішення, зменшується. За цією точкою додаткова інформація
може мати зворотний ефект – вона може спричинитись до того, що буде втрачено
чітке розуміння ситуації, а особи, які повинні прийняти відповідне рішення,
потребуватимуть більше часу, ніж якби вони не володіли цією додатковою
інформацією. Тому важливою є не кількість інформації, а її правильність, що
необхідна для прийняття відповідного рішення.
Одна з теорій подає прийняття рішення як аналітичний процес. Особи,
уповноважені на прийняття рішення, генерують кілька ва
- Київ+380960830922