розділ 2.4].] усні,
письмові, друковані чи виконані в електронному вигляді, звукові та інші
технічні записи через які розповсюджуються ідеї, що протиставляють
кримінальному насильству і жорстокості як “істинних цінностей” інші суспільні
цінності (людинолюбство, милосердя, любов до ближнього тощо) і висвітлюють
останні, як прояв нікчемної наївності та слабкості.
2.2. Об’єктивна сторона ввезення, виготовлення, розповсюдження творів, що
пропагують культ насильства і жорстокості
У науці кримінального права, як і у судово-слідчій практиці та законотворчості
ознаки об’єктивної сторони складу злочину постають як найбільш очевидні, такі,
що володіють рисою бути об’єктом споглядання та найбільшим потенціалом
доказування. Найчастіше слідча практика ознаки об’єктивної сторони складу
злочину має за відправну точку попереднього розслідування. Майже аксіоматичним
положенням в теорії кримінального права є структурна будова об’єктивної сторони
складу злочину, що включає діяння, наслідок (злочинний результат) та причинний
зв’язок між ними, спосіб, місце, час, обстановка [217, с. 9-11; 392, с. 5-6;
397, с. 183]. Його структура зумовлена тим, що злочин це не статичне явище, а
процес, що розвивається у просторі та часі [217, с. 9].
Склад злочину, передбачений ст. 300 КК не містить вказівки, прямої чи не
прямої, на юридично необхідний наслідок цієї злочинної дії. Отже, він
віднесений до формальних складів злочинів. Спроби вирішити проблему
“безнаслідкових” злочинів натикаються на об’єктивно існуючий феномен формальних
складів, що обумовлені об’єктивними потребами оптимальної правозастосовчої
практики. Намагання науковців подолати протиріччя, зосереджені між максимою:
“якщо діяння не викликало шкідливих змін в об’єкті – немає злочину” і наявністю
численних формальних складів злочинів. Природним є, з огляду на це, прагнення
авторів віднайти у конкретному складі злочину своєрідні наслідки, нерозривно
пов’язані з цією дією. Н.О. Гуторова слушно зазначає, що “сьогодні жоден з
науковців не заперечує проти того, що будь-який злочин завдає шкоду об’єкту, а
злочинів, які були б “нешкідливими” існувати не може. Йдеться не про злочин
<…>, а про склад злочину” [123, с. 135].
Г.П. Новосьолов з цього приводу вказує, що говорячи про злочинні наслідки в їх
дійсному сенсі слід мати на увазі сам факт породжених злочином змін оточуючого
світу. Поняття ж злочинної шкоди фіксує вже не стільки факт змін, скільки їх
значення для людей [288, с. 56]. Таким чином, він доводить, що враховуючи
об’єктивні закони світу “безнаслідкових” злочинів не існує. Це, очевидно. Отже,
юридичне значення має категорія “злочинної шкоди” – адже вона відображає
значення змін для суспільства. Така шкода не завжди може мати матеріальну
природу, тобто володіти здатністю бути безпосередньо пізнаною або проявлятися
відразу чи за більш-менш короткий період часу. Як правило, важка для доведення
шкода нематеріального характеру.*
[* У кримінально-правовій науці прийнято поділяти шкоду на матеріальну і
нематеріальну [164, с. 78; 266, с. 17].]
З точки зору формального складу, як юридичної конструкції, в якій викладено
злочин, передбачений ст. 300 КК, злочинні наслідки не повинні встановлюватись
для застосування цієї норми, але це не однозначне тому, що шкода об’єкту цього
злочину не заподіюється. З цих міркувань наслідок, а з ним і причинний зв’язок
“випадають” із конструкції об’єктивної сторони цього складу і не повинні нас
цікавити. Тобто центром нашої уваги залишаються лише злочинна дія. При цьому
слід пам’ятати, що у результаті вчинення означених в ст. 300 КК дій шкода
об’єкту завдається обов’язково. Що ж до останнього, то він визначає об’єм і
характер злочинних дій, вказаних у цій статті.
З’ясування об’єму злочинного діяння має велике праксіологічне значення.
Більш-менш однозначне (хоча б в межах роду) вирішення цього питання є
необхідним, а надто для формальних складів злочинів (ст. 300 КК). Його рішення
пов’язане із проблемою недооцінки об’єкту злочину та співвідношення дії й
результату при кваліфікації. Остання проблема не є такою вже нескривджуючою. У
науці кримінального права є слушними зауваження вчених відносно розуміння
змісту діяння. О.Н. Гуцало вказує, що «…категория «деяние» используется в
отечественном уголовном праве в двух смыслах – широком, когда речь идет о
преступлении, и узком – применительно к обязательному признаку объективной
стороны его состава. Такая двойственность закономерно приводит к экстраполяции
признаков, несомненно присущих преступлению <…> на признак объективной стороны
состава» [124, с. 159]. І. Бікеєв також робить висновок, що «… деяние в
соответствии с российским уголовным законом включает как действие
(бездействие), так и общественно опасные последствия» [66, с. 9]. Останнє
зауваження повинно цікавити нас з точки зору спорідненості кримінального права
Росії і України. Зрощування таких об’єктивних категорій як діяння (дія чи
бездіяльність) і наслідки призводить до прикрої непослідовності у
правозастосовчій діяльності щодо злочинів, які в КК України сформовані у
вигляді формальних складів (ст. 300 КК).
Об’єктивна сторона цього злочину виражається в таких діях: ввезення в Україну,
виготовлення, зберігання, перевезення, інше переміщення, збут, розповсюдження
творів, кіно- та відеопродукції, що пропагують культ насильства і жорстокості,
примушування до участі у створенні таких творів.
Майже всі автори, які коментують ст. 300 КК, вказують, що “ввезення в Україну
творів, що пропагують культ насильства і жорстокості” – це дії в результаті
яких вказані твори переміщуються через митний (або держав
- Київ+380960830922