РОЗДІЛ 2
МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ ІСТОРИЧНИХ ДОКУМЕНТІВ
У СУЧАСНИХ УМОВАХ РОЗВИТКУ ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТИ
2.1. Методичні умови роботи з історичним документом
Важливість використання історичних документів у процесі навчання історії
насамперед у старших класах середньої загальноосвітньої школи вже давно не
викликає ніяких сумнівів. Аналіз досліджень методистів, істориків, викладачів і
сучасної педагогічної практики навчання історії показав, що процес використання
писемних історичних джерел поділяється на дві частини: перша – це використання
одного історичного документа; друга – використання одразу групи документів
(частіше двох або трьох), дібраних до однієї програмної теми або історичної
проблеми. Робота вчителя й учнів з джерельною документальною базою починається
в будь-якому випадку з текстового та змістовного аналізу кожного історичного
документа, запропонованого в підручнику, хрестоматії або збірці. Виходячи з
цього положення ми пропонуємо методику роботи з писемним джерелом історичних
знань. І.Я.Лернер визначив метод навчання “як спосіб досягнення мети, що
представляє собою систему послідовних упорядкованих дій учителя, який організує
за допомогою певних засобів практичну та пізнавальну діяльність учнів по
засвоєнню соціального досвіду [155, с. 173]”. Запропонована методика має
часткову мету і конкретні засоби її досягнення. Методологічною основою її є
такі принципи пізнання історії, як принцип об’єктивності, що передбачає
обов’язковий розгляд історичної реальності в цілому, незалежно від бажань,
уподобань, установок суб’єкта, осмислювати кожне явище в його різноманітності й
суперечності; принцип історизму, що вимагає вивчення будь-якого історичного
явища з точки зору того, коли, де, у наслідок яких причин це явище виникло,
яким воно було спочатку і яким чином розвивалося у зв’язку із зміною загальних
обставин і внутрішнього змісту, яким воно стало зараз, що можна сказати про
перспективи його розвитку; принцип соціального підходу, що передбачає
врахування певних інтересів соціальних угрупувань, усієї сукупності соціальних
відносин [238, с.34].
Методику роботи з історичним документом побудовано також на загальних
принципах історичної освіти, якими є: науковість, що передбачає ознайомлення
учнів із сучасним історичним процесом, враховуючи його об’єктивні
закономірності, вироблення у них цілісного наукового світогляду;
конкретно-історичний підхід; гуманізація та особистісна орієнтація;
системність, комплексність і міжпредметна та міжкурсова інтегрованість;
альтернативно-проблемний підхід, що передбачає використання різноманітних
історичних джерел, ознайомлення з різними точками зору на історичні події та
явища; демократизація системи викладання, тобто: відмова від авторитарної
педагогіки, запровадження особистісно-орієнтованих педагогічних технологій.
Методичні умови опрацювання історичного документа спрямовані передусім на
реалізацію технології розвиваючого навчання, концептуальні положення якої
сформували М.П.Барболін [12], Л.С.Виготський [188], В.В.Давидов [60 – 61],
Д.Б.Ельконін [272], Л.В.Занков [181], Л.В.Зоріна [97], О.М.Кабанова – Меллер
[112 – 113], З.Т.Калмикова [114], І.С.Якимовська [273] та ін. Основою
технології є уявлення про розвиток дитини як суб’єкта особистісної діяльності.
Знання в цій системі не самоціль, а тільки засіб. Тому головною метою
розвиваючого навчання є формування активного, самостійного мислення учня і на
цій основі поступового переходу в самостійне навчання [188, с. 99]. Модель
організації навчання зазначеної технології побудована з урахуванням різного
рівня розумової активності учнів і передбачає реалізацію таких етапів:
формування в учнів мотивів навчання, позитивного ставлення до нього;
оволодіння новою інформацією, що являє собою пізнавальну діяльність школярів,
спрямовану на опанування нових знань та способів навчальних дій;
відтворення учнями засвоєного матеріалу;
формування вмінь та навичок у стандартних і нових умовах;
узагальнення знань, умінь та навичок школярів;
продуктивна пізнавальна діяльність учнів задля формування знань, умінь та
навичок [188, с. 100].
Досвід показує, що бесіда є найкращою формою завершення й узагальнення роботи
учнів у 10 – 11-х класах, виконання логічних завдань та інших видів самостійної
діяльності старшокласників у процесі опрацювання проблеми, що була поставлена
вчителем на початку вивчення будь-якої теми з курсу історії. Правильно
побудована бесіда сприяє активній розумовій діяльності школярів під час уроку,
глибшому засвоєнню матеріалу, зміцнює контакт між учителем і учнями. Вона дає
можливість поєднати під час обговорення поставлених питань теоретичний матеріал
з сучасною джерельною базою досліджуваної історичної проблеми, з практичним її
значенням на сучасний момент. Бесіда є не тільки формою навчання, а й формою
контролю за самостійною навчальною діяльністю учнів. Вона повинна проводитись з
обов’язковим урахуванням розумового рівня розвитку та успішності школярів.
Учитель, спираючись на загальноприйняті чотири рівні навчальних досягнень
[140], має вважати їх умовними, шляхом широкого використання 12-ти бальної
системи контролю давати можливість кожному з них підвищувати свій особистий
рейтинг, що, безумовно, сприятиме активізації пізнавальної діяльності всього
класного колективу, зробить урок емоційно та інтелектуально забарвленим.
Тому, запропонована методика потребує уважної та ретельної підготовки не
тільки з боку вчителя, а і з боку учнів. Бесіда проходить жваво й цікаво, якщо
школярі заздалегідь опрацювали матеріал підручника, історіографічні історичні
документи, інші джерела інформац
- Київ+380960830922