РОЗДІЛ 2
СЛОВОТВІРНІ ГНІЗДА ПРИКМЕТНИКІВ ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ ‘STRONG - WEAK’
2.1. Cинхронія та діахронія як два підходи до вивчення словотвору
Теоретичним засадам синхронії та діахронії приділяється увага у наукових працях
C.Д. Канцельсона [69], Г.А. Климова [78], М.М. Маковського [109], Е.Г.
Добронецької [48]. Методологічні питання словотвірного аналізу в синхронії та
діахронії розглянуто у статті Т.Д. Сергеєвої [147]. У кандидатській дисертації
І.А.Дементьєвої [45] використана комплексна методика синхронічно-діахронічного
аналізу при вивченні питань історичної динаміки зв’язків між
лексико-семантичними сукупностями у підсистемі англійського дієслова.
Фундаментальні теоретичні положення словотвору широко представлені у працях
О.О. Земської [57; 58; 59], О.С. Кубрякової [59; 84-88], О.Д. Мєшкова [118;
119], П.А. Соболєвої [150; 151], Н.А. Янко-Триницької [185], М.Н. Янценецької
[186; 187]. Ґрунтовно опрацьована методика виділення словотвірних гнізд Є.Л.
Гінзбургом [41], О.А. Кузнєцовою [94-96], описані способи дослідження глибини,
ширини (Є.Л. Гінзбург [40], Г.Ф. Єрьоменко [52]) та сукупної семантики
словотвірних гнізд (З.В. Семерикова) [145; 146].
Словотвірні гнізда на різних рівнях їх стратифікації розглядає В.П. Конецкая
[80]. Численні праці стосуються аналізу конкретних словотвірних гнізд [47; 76;
139]. В.П. Кочетков [83] дає структурно-семантичну характеристику словотвірних
гнізд похідних на -ее в англійській мові. З.В. Семерикова [146] присвячує
дисертацію вивченню словотвірних гнізд іменників англійської мови на матеріалі
слів, що позначають частини тіла людини. С.К. Мельник [113; 114] досліджує
віддієслівні словотвірні гнізда сучасної англійської мови. Відад’єктивні
словотвірні гнізда у сучасній англійській мові вивчає А.Р. Товмасян [159],
основними категоріями, якими оперує автор, є дериваційні кроки і дериваційні
ланцюжки.
Словотвір як процес і його результат, відображений у структурі слова, поняття
словотвірної моделі, її продуктивність детально описані Е.Г. Валієвою [31],
Н.Б. Джераповою [46], М.Д. Степановою [152]. Історичному словотвору присвячені
праці [191, 201, 204]. У даній роботі модифіковано методику векторних графів,
запропоновану П.А. Соболєвою та С.К. Шаумяном [176; 177].
Лексичне значення, інтерпретуючи основи мислення засобами мови, завжди містить
певний невиражений резерв [225, c.103], котрий при необхідності знаходить своє
вираження у вигляді мовного компонента. Межі між лексичною семантикою та
потенціалом слова є рухомі і легко змінюються у діахронічному та синхронічному
плані [див.144, с.27; 235, c.115]. Про діахронію як аспект синхронії пише С.Д.
Канцельсон: “Синхронічна система мови пронизана генетико-дериваційними
зв’язками, котрі визначають не лише взаємовідносини між елементами системи, але
й спосіб їх вживання у процесі мовленнєвої діяльності.” [69, с.290]. Проблема
розмежування синхронії та діахронії є проблема не лише методологічна, але й
онтологічна [84, с.123]. Мовну синхронію слід розглядати як співіснування
мовних одиниць, котре відображає один із “моментів” у розвитку мови з
притаманним йому характером внутрішніх зв’язків [187, с.9]. Діахронічні зміни у
мові дозволяють розглядати будь-яку мовну підсистему у її мінливості як процес
[224, c.203], а у стабільності як систему [127, с.65]. Семантичні цикли
представлені не лише при діахронічному розгортанні одного і того ж слова, але і
в плані синхронії [109, с.8]. Якщо аналіз структурно-семантичних зв’язків між
спорідненими словами має відношення до синхронічного стану мови, то сам спосіб
утворення слова повинен аналізуватися з точки зору діахронії [див. 135, с. 50;
147, с.81-82], оскільки синхронічний словотвір вивчає зв’язки співіснуючих
одиниць, у той час як діахронічний – перетворення одних мовних одиниць в інші
[див.58, с.6]. “…історичний розвиток та зміна відбуваються лише на основі
структури та через структуру і <…> діахронічне вивчення, наприклад,
семантичного поля повинно здійснюватися із висвітленням системи відношень та
функцій кожного елемента в системі” [15, с.55]. У структурі слова одночасно
відображаються як процес, так і результат словотвору. У даному випадку процес
слід розглядати у синхронії, оскільки з історичної точки зору він може не
збігатися із процесом, релевантним у синхронії [див.152, с.161]. Діахронічне
утворення слів безпосередньо пов’язане із синхронічним виявом словотвірної
системи мови [див.186, с.63]. “Словотвірна структура слова – це його
дериваційна “історія” у синхронічному її розумінні, сукупність
структурно-семантичних відношень” дериваційної пари не лише останнього кроку, а
й усіх попередніх [157, с.21]. Визначаючи синхронічний статус похідного, слід
вивчати “дериваційну, тобто живу, історію (процес породження одиниці у
синхронії), а не розвиток двох слів у їх діахронічному паралелізмі” [85,
с.153]. Визначення напряму деривації тісно пов’язане із розмежуванням
синхронічного та діахронічного підходів до словотвору. Далеко не завжди
діахронічні словотвірні відношення (А існує у мові раніше від В) збігаються із
синхронічними словотвірними відношеннями (А структурно і семантично обумовлює
В) [44, с.70].
Між одиницями словотвору, до яких належать словотвірна пара (база – похідне),
словотвірний тип (ряд похідних, об’єднаних спільністю словотвірних засобів,
граматичних та словотвірних значень), словотвірна категорія (ряд синонімічних
словотвірних типів), словотвірне гніздо, існують історично рухомі зв'язки
[див.1, с.3].
Як зазначає Г.А. Климов, відмінність синхронічного та діахронічного підходів
полягає не в об’єкті дослідження, а в різни
- Київ+380960830922