РОЗДІЛ 2
Стан досліджень з фізіології нервової системи в Україні в 40-х рр. ХХ століття
2.1. Розвиток фізіології центральної та вегетативної нервової
системи
В 40-х роках ХХ століття в Україні пріорітетними напрямками дослідження в
галузі фізіології центральної нервової системи було вивчення процесів збудження
та гальмування в умовах функціонального напруження головного та спинного мозку
– адаптації до тривалих подразнень хімічними, електричними подразниками та до
умов високої температури середовища. О.Б.Фельдманом було досліджено, що нечасті
електричні подразнення аферентних нервів, допорогових щодо рефлекторної
збудливості, призводять до розлитого гальмування. Таке гальмування в першу
чергу впливає на рефлекторні реакції, які потребують повільного наростання
сумації збудження: тюрковский рефлекс, підвищення порогу сумації аналогічних
подразнень, прикладених до іншого аферентного нерва, зростання процесів
центральної акомодації. При непошкодженій центральній нервовій системі
гальмування від рідких подразнень виражено слабше, ніж після видалення півкуль
головного мозку. Видалення середнього мозку та десимпатизація не усувають даної
форми гальмування, навпаки, – в першому випадку воно навіть підсилюється [50].
В дослідженнях центрального гальмування (гальмування розлитого характеру,
викликане нечастими електричними подразненнями аферентних нервів) виявлено
характерну різницю в зміні ефектів від порогових та надпорогових подразнень.
Розрізняється три типи змін реакцій на порогові подразнення в центральній
нервовій системі : при подразненнях з частотою 2 в секунду, які викликають
іррадійовану рефлекторну реакцію – збільшення порога рефлекторної збудливості;
при збільшенні частоти подразнення спостерігається незмінність порогу на фоні
збільшення кількості подразнень, необхідного для проявлення рефлекторної
діяльності; при високих частотах – відсутність збільшення і порогу, і
необхідної кількості подразнень. Чим більша частота порогових подразнень, тим в
меньшій мірі проявляється гальмування. Зниження збудливості центрів має
акомодаційний характер. Це пов’язано із зміною авторитма проміжних нейронів в
результаті зростання акомодації [51]. В деяких частинах рефлекторної дуги
відбувається зниження збудливості парабіотичного характеру, яке виявляється на
основі дій надпорогових рефлекторних подразнень. Часті подразнення не
викликають збільшеної акомодації. Зниження збудливості парабіотичного характеру
не виявляється і при дії частих подразнень порогової величини, бо у
відповідності з загальними принципами парабіоза ефект від порогових подразнень
виникає значно рідше, ніж ефект від надпорогових. Незмінність порога, але
збільшення суммаційного часу для подразнень проміжної частоти пояснюються
взаємозв’язком акомодаційного зниження збудливості і уповільненого згасання
підпорогового збудження [52].
Важливі дані були отримані при дослідженні явищ сумації та гальмування в
спинному мозку в умовах альтерації кальцієм, калієм та електричним струмом. В
результаті експериментальніх досліджень встановлено, що альтерація кальцієм
вкорочує латентний період сгинального рефлекса, зменшує поріг подразнення і
зростання сумаційної здатності. Під час повного песимального гальмування, що
розвивається в нейронах при альтерації кальцієм та електричним струмом
середнього ритму, включення постійного електричного струму призводило до заміни
песимального гальмування добре вираженою сумацією. Калій призводив до дії,
протилежній щодо кальцію. На основі отриманих даних було зроблено висновок, що
гальмування в спинному мозку є результатом електротонічного блоку, що виникає у
вставних нейронах. На думку А.М.Волинського під дією на нейрони іонів солей та
ацетилхоліну ініціюються біоелектротоки [53]. Нині загальновідомо, що
ацетілхолін є медіатором міжнейронної передачі.
Важливе значення мало дослідження процесів утворення ацетилхоліну в центральній
нервовій системі. Є.Б.Бабський детально вивчав ці процеси. Ним було досліджено,
що ацетилхолін в малих концентраціях відіграє істотну роль у виникненнів
процесу збудження, а в великих концентраціях – процесу гальмування [54,55].
При вивченні функціональної ролі певних відділів головного мозку встановлено,
що кора великих півкуль здійснює адаптаційно-трофічні впливи на діяльність
м’язової системи одночасно як по соматичних, так і по вегетативних шляхах
[56,57]. Крім того було виявлено, що працездатність нервово-м’язового апарату
залежить від функціонального стану мозочка [58]. В корі головного мозку було
знайдено вісцеральні центри [59]. П.Є.Моцним вивчено роль центральної нервової
системи в процесах акомодації. При дослідженні процесів акомодації в рухових
нейронах периферичного нерва при подразненні таламічної ділянки головного мозку
та спинномозгових центрів встановлено, що швидкість акомодації являється
параметром, який може змінюватись впродовж нервової діяльності. Це встановлено
на підставі субординаційних змін швидкості акомодації в рухових волокнах при
подразненні центрів проміжного мозку та помітного уповільнення акомодації при
гальмуванні спинномозгових центрів. Перерізка спинного мозку між 2-3 або 3-4
хребцями не усувала субординаційних змін швидкості акомодації [60]. При
вивченні функцій гіпофіза і механізмів регуляції їх встановлено морфологічний і
функціональний з’язок гіпофіза та гіпоталамуса. Регуляцію вегетативних функцій
гіпофіз здійснює під впливом регуляції гіпоталамуса [61].
Значним внеском у розвиток фізіології центральної нервової системи постали
розпочаті в 1946 році Д.С.Воронцовим дослідження генези електричних реакцій
спинного мозку, які вивчались за допомогою е
- Київ+380960830922