РОЗДІЛ 2
КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС НЕПОВНОЛІТНІХ, ЯКІ СКОЇЛИ ЗЛОЧИН
2.1. Кримінально-процесуальний статус неповнолітнього підозрюваного
Невід'ємною складовою кримінального процесу є відповідні фізичні і юридичні
особи. Усі вони, беручи участь у кримінально-процесуальних правовідносинах,
виступають його суб'єктами. У кримінально-процесуальній науці провадиться їх
класифікація, яка ґрунтується, як підкреслено В.Г. Даєвим, на розрізненні
суб’єктів за їх процесуальним становищем, виконанні ними різних
кримінально-процесуальних функцій і завдань [227, с.88]. Наведені ознаки
виступають критеріями розподілу осіб по певних групах. У рамках дослідження
немає потреби детального висвітлення точок зору на проблему класифікації
суб’єктів кримінального судочинства, нам достатньо висновків таких
авторитетного вченого, як Ю.М. Грошевой, згідно з думкою якого однією з
основних груп є учасники процесу [116, с.80]. Тим більше, що у ст. 32 КПК
України дається частковий їх перелік. В свою чергу, за критерієм причетності
особи до злочину, всіх основних суб’єктів процесу можна поділити на дрібніші
групи. Перша – підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений, відповідно,
друга – потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, і третя група –
особи, які відстоюють інтереси тих, хто входить до складу першої та другої
груп. Серед зазначених осіб нас цікавлять ті, яких віднесено до першої групи.
Зокрема, дослідження в цьому підрозділі буде спрямоване на з’ясування
кримінально-процесуального статусу неповнолітнього підозрюваного. Але без
виявлення сутності та підстав появи підозрюваного взагалі, це питання розкрити
просто неможливо.
Діючий КПК України у ст. 431 КПК України вказує, що підозрюваним визнається:
особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину;
особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про
притягнення її як обвинувачуваного.
Процесуальними актами при цьому виступають: протокол затримання (ст. 106 КПК
України) чи постанова про застосування запобіжного заходу (ст. 1651 КПК
України). Зауважимо, що змінами, внесеними до ст. 149 КПК України, затримання
особи визначається як тимчасовий запобіжний захід, тому можна констатувати, що
підозрюваний у кримінальному процесі України – це особа, до якої застосовано
запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.
Звідси, положення ч.1 ст.431 КПК України повинні бути відповідним чином
урегульовані, на чому слушно наголошує В.В. Вапнярчук [174, с.21]. Отже,
неповнолітній підозрюваний – це особа віком до вісімнадцяти років, до якої, у
зв‘язку із провадженням у кримінальній справі, застосовано запобіжний захід до
винесення постанови про притягнення як обвинуваченого.
Щодо підозрюваного в літературі висловлювалися різні точки зору, докладний
аналіз яких міститься, зокрема, у роботах С.П. Бекешка, Е. Боровського, Б.А.
Денєжкіна, Т.Н. Добровольської, Л.М. Карнеєвої, Н.Н. Короткого,
В.В. Котровського, Е.А. Матвієнка, Г.М. Міньковського, О.Р. Михайленка,
Г.О. Омельченко, Н.Ш. Сафіна, В.А. Стремовського, О.О. Чувільова, В.М. Шпілева.
Окремим питанням участі цього суб’єкта у кримінально-процесуальній діяльності
присвячено наукові праці таких вчених-процесуалістів, як: Н.А. Білий, А.А.
Непреєнко, А.В. Солтанович, Ю.П. Янович [18; 168; 228; 284]. Наведене свідчіть
про те, що питання, які стосуються підозрюваного, не одержали ще повного свого
вирішення ні в теорії кримінального процесу, ні в рамках його законодавчого
закріплення. На це інколи прямо вказується при висвітленні проблеми
процесуального статусу цього учасника кримінально процесуальної-діяльності [18;
206]. Основну увагу науковці приділяють розширенню підстав залучення особи як
підозрюваного. наводяться різні доводи такої необхідності: відсутність вказівки
в законі про те, “як кого допитувати і залучати до участі в інших слідчих діях
особу, підозрювану у вчиненні злочину, у зв'язку з наявними у справі даними,
недостатніми для пред'явлення обвинувачення, якщо ця особа не затримана і немає
підстав для застосовування до неї запобіжного заходу” [270, с. 11]; обмеження
“кола дій, виконання яких призводить до появи в процесі підозрюваних” [18,
с.25]; недостатня “чіткість та ясність в вирішенні питання про появу
підозрюваного в кримінальному процесі ” [59, с. 11]; оскільки “не гарантують
захист прав і законних інтересів особи положення … що пов‘язані з обов‘язковим
порядком визнання особи підозрюваним із застосуванням заходів примусового
характеру” [60, с. 54]. З цим можна погодитися. Так, А. Давлетов та С.
Ветчимов, стосовно затримання (як однієї з підстав залучення особи як
підозрюваного) висловлювалися думки про те, що має місце незмінність підходу
законодавця до цього примусового заходу упродовж останніх сорока років, і те,
що в цій статті [16 Мається на увазі стаття, що регламентувала затримання особи
у колишньому Кримінально-процесуальному кодексі РСФСР, котра майже в такій же
редакції існує у КПК України] знайшов відображення той рівень прав та свобод
особи, який існував у колишньому СРСР наприкінці 50-х років [56, с. 12; 73, с.
89].
Закріплені в чинному КПК України положення, що визначають момент появи
підозрюваного в кримінальному процесі, не відповідають вимогам часу. До того ж,
що стосується неповнолітніх, згідно зі ст. 434 КПК України, затримання, а також
застосування такого запобіжного заходу, як взяття під варту, застосовуються до
них у виключних випадках, коли це викликано тяжкістю злочину. А це, як
вважаємо, певним чином звужує підстави для надання неповнолітньому статусу
підозрюваного, хоча i
- Київ+380960830922