РОЗДІЛ 2. Початок народознавчих досліджень на Буковині. Етнографічна спадщина
І.Г.Сбієри
Зацікавлення традиційною народною культурою спостерігається вже наприкінці
XVIII – на початку ХІХ ст., однак як наука етнографія формується у середині ХІХ
ст. Даний процес відбувався під впливом наростання антифеодальної боротьби,
піднесення хвилі революційних подій 1848-1849 рр. та національних рухів у
Європі. В країнах, поневолених іншими державами, етнографія у своїх витоках
була спрямована на пізнання власного народу. Така особливість характерна для
народів Східної Європи, які перебували під зверхністю Австрійської чи
Османської імперій.
Одним із спонукальних мотивів розвитку етнографічної науки в другій половині
XIX – на початку XX ст. стали стурбованість процесом зникання цінностей
народної культури під впливом незворотного наступу індустріальної цивілізації.
Вчені переймалися питанням про необхідність негайного розгортання більш
глибоких досліджень, розуміючи, що інакше незначна кількість та епізодичність
попередніх досліджень стануть недостатніми для відтворення цілісної картини
народної культури, зникне можливість аналізу витоків народних звичаїв та
обрядів. Для цього періоду характерне загальне захоплення збором якнайбільшої
кількості документів, складання фольклорних колекцій та формування
етнографічних архівів.
Проникнення даних загальноєвропейських ідей у Румунію у другій половині ХІХ ст.
відбувалося різними шляхами: через поширення етнографічних праць, налагодженням
контактів між європейськими та румунськими вченими, участь у міжнародних
конгресах та виставках, зростання інтересу до культури і побуту народів світу,
що висвітлювалося на сторінках румунських періодичних видань. Значну роль у
спрямуванні інтересу до вивчення традиційно-побутової культури відіграла
Румунська академія наук та Румунське географічне товариство. Якщо в
етнографічній секції Румунського географічного товариства основну увагу
приділяли етнографії інших народів, то під впливом Румунської академії наук
головна увага була звернута на дослідження культури та побуту власного народу.
Це відбувалося зусиллями таких особистостей, як Б.П.Хаждеу, В.Александрі,
М.Когелнічану, В.Урєкіє, Г.Точілеску, М.Гастер та ін. Етнографічні дослідження
набули тематичного спрямування саме завдяки встановленню Б.П.Хаждеу академічних
премій за написання робіт на такі теми, як „Весілля у румунів”, „Родини та
похорон у румунів”, „Гігієна румунського селянина”, „Календарна обрядовість”,
„Хроматика румунського народу” та ін. Отже, етнографічні дослідження у другій
половині ХІХ – на початку ХХ ст. були спрямовані на комплексне вивчення
духовної культури народу. Стимулювання інтересу значної кількості міських та
сільських інтелектуалів до традиційної культури власного народу відбувалося
також через поширення анкет Б.П.Хаждеу, які повинні були допомогти у зборі
матеріалу про правові звичаї народу (1878 р.) та румунську мову (1884-1885
рр.). Своїми анкетами учений привернув увагу дослідників до польових
досліджень. Він наполягав на дотриманні автентичності зібраних матеріалів, на
перевірці інформації, отриманої від кількох інформаторів, а також на
диференціації інформаторів за соціальним станом, віком та статтю. Починаючи з
Б.П.Хаждеу, у румунській етнографії ХІХ ст. утвердилася тематика, пов’язана з
проблемами етногенезу, етнічних спільнот, традиційної народної культури.
Для Буковини цього періоду характерне заснування періодичних видань: „Буковина”
(„Bucovina”) у 1848 р., „Календар для герцогства Буковини” („Calendarul pentru
ducatul Bucovinei”) (початок 50-х рр. ХІХ ст.), „Листок товариства для
румунської літератури і культури на Буковині” („Foaia Societгюii pentru
literatura єi cultura romвnг din Bucovina”) у 1865 р., „Календар буковинського
народу” („Calendarul poporului bucovinean”) у 1874 р. На думку чернівецького
фольклориста Г.К.Бостана, співробітництво А.Руссо і В.Александрі з
буковинськими періодичними виданнями „Буковина” та „Листком товариства для
румунської літератури і культури на Буковині” розвинули „народну течію” у
роботах Ір.Порумбєску, Д.Пєтріно, В.Бумбак, К.Бераріу та вплинуло на наукову
діяльність І.Г.Сбієри, С.Ф.Маріана, Є.Нікуліце-Воронки, Л.Мораріу, О.Воєвідки
та ін. [277, с. 2].
У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Буковина, будучи на той час у складі
Австро-Угорської імперії, також відчула бурхливий розвиток українських,
румунських, німецьких, польських та інших національних рухів (див. рис. Б. 1.1,
Б. 1.2). Румуни Буковини пройшли певні етапи національного відродження:
створення крайового комітету, петиція з вимогою відділення від Галичини,
створення „Товариства румунської культури та літератури на Буковині” тощо.
Поряд з іншими етносами Буковини вони приділяли значну увагу минувшині свого
народу, що було складовою частиною процесу національного становлення.
Етнографія повинна була зіграти у цьому процесі важливу роль.
У другій половині XIX – на початку XX ст. етнографічними дослідженнями
населення Буковини займалися австрійські, українські, російські, польські
вчені: Г.Купчанко, А.Сімігінович-Штауфе, Ф.Віккенгаузер, Р.Ф.Кайндль,
Я.Головацький, Є.Ярошинська, В.Козарищук, О.Манастирський, Е.Фішер, Й.Полек,
В.Шухевич, Д.Веренка, В.Мордвинов, Й.Шнайдер, В.Будзинський, Ф.Вовк,
П.Нестеровський, А.Кохановська та ін. Серед них достойне місце належить
румунським етнографам: С.Ф.Маріану, І.Г.Сбієрі, Д.Дану, Є.Нікуліце-Воронки,
Л.Боднерєску, А.Горовею, Т.Памфіле та ін. Саме вони, етнографи різних
національностей, і окреслили основні проблем
- Київ+380960830922