Ви є тут

Особистісні зміни в умовах позбавлення волі.

Автор: 
Питлюк-Смеречинська Олександра Дмитрівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U001667
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТІСНИХ ЗМІН В УМОВАХ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
2.1. Вихідні засади та обґрунтування засобів дослідження
Процес розбудови правової держави, економічні зміни й реформування
національного законодавства України не може бути успішним без урахування
сьогоденних реалій. Якщо взяти до уваги лише сферу боротьби із злочинністю, то
статистика свідчить: в 1997 р. в Україні зареєстровано 480 тис. злочинів,
2000р. Ї 528 тис. злочинів, а у 2003р.Ї 556 351 злочин. Динаміка злочинності, у
порівнянні з минулим роком, за даними департаменту інформаційних технологій МВС
України, складає 23,5%. Крім того, залишається так звана “латентна” або
прихована злочинність. Отже тенденція до зростання злочинності зберігається.
Згідно зі ст.50 Кримінального кодексу (КК) України покарання передбачає не
тільки кару, а і виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів,
як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 121 Конституції України, визначено порядок нагляду за
дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а
також при застосуванні інших заходів примусового характеру пов’язаних з
обмеженням волі громадян.
Кримінальним кодексом України передбачено 12 видів покарань. Найсуворішою з них
є позбавлення волі на певний термін та довічне позбавлення волі. Сьогодні на
Україні діє система виправно-трудових колоній різних режимів: загального,
посиленого, суворого та особливо суворого. У цих закладах перебуває за станом
на 1.01.2003 року біля 283 тис. засуджених [54]. Оскільки вони, попри ізоляцію,
залишаються громадянами України, закон передбачає і такі міри впливу на них,
які б сприяли перевихованню їх у напрямку, відповідного існуючим нормам
суспільного життя, а також запобіганню скоєння нових злочинів та інших
антигромадських вчинків.
Виконання цього завдання здійснюється у виправно-трудових установах шляхом
отримання засудженими встановленого суворо регламентованого внутрішнього
розпорядку.
Засуджені до позбавлення волі підлягають обов’язковій ізоляції. За їхньою
поведінкою здійснюється постійний нагляд. Кореспонденція засуджених зазнає
цензури, а посилки, передачі та бандеролі – перегляду. Зберігання засудженими
при собі грошей та цінних речей, а також предметів, заборонених до використання
у виправно-трудових установах, не дозволяється.
За невиконання вимог режиму відбуття покарання до засуджених застосовуються
певні заходи стягнення, зокрема, переведення на встановлений законом строк до
штрафного ізолятора, переведення в приміщення камерного типу, або в одиночні
камери. Там вони позбавляються права на одержання побачень, передач, відправку
листів, придбання продуктів харчування та предметів першої необхідності.
Щодо осіб, які чинять фізичний опір працівникам виправно-трудових установ, з
метою запобігання заподіянню ними шкоди оточуючим або самим собі,
передбачається застосування наручників, гальмівних сорочок, гумових кийків,
сльозогінних речовин та інших спеціальних засобів (як виняток зброї).
Попри це, ситуація у виправно-трудових установах залишається напруженою. За
2002 рік засудженими скоєна значна кількість нових злочинів, у 26 випадках – це
непокора законним вимогам адміністрації колоній, у 12 випадках погрози та
насильство щодо їх працівників. На 20 % збільшилась кількість порушень режиму
відбуття покарання [68]. Поширені порушення трудової дисципліни. Трапляються
випадки, коли адміністрація виправно-трудових установ сама порушує закон. За
2002 рік було винесено 65 протестів на постанови начальників колоній про
застосування стягнень. Усі вони задоволені [68].
На стан життєдіяльності, виховний та виправний процес, дотримання режиму
відбуття покарання негативно впливає неповне забезпечення працездатних
засуджених роботою. Згідно з вимогою закону кожен засуджений повинен працювати
(ст.49 Виправно-трудового кодексу України). Виробничо-господарська діяльність
цих установ має підпорядковуватися їх основному завданню – виправленню, та
перевихованню засуджених. Тому при здійсненні перевиховного впливу, організацій
повсякденного побуту і праці важливо враховувати психологічні аспекти процесу
відбуття покарання, простежувати напрямок змін особистості засудженого на
різних його стадіях, адже до виправно-трудових колоній потрапляють різні люди
із своєрідними і суто індивідуальними психологічними характеристиками, із
різними причинами скоєння злочину. Засуджені, які бажають змінити своє життя на
краще і переконливо це доводять, повинні мати таку можливість. Держава через
відповідні установи, за допомогою законів та соціальних програм надає їм таку
можливість, залучаючи до реалізації цього завдання фахівців відповідних сфер, в
тому числі і із сфери психології. Допомога психологів помагає у визначенні
причини скоєння злочинів, розробці заходів перевиховного впливу в ситуації
перебування особистості у виправно-трудових установах.
На теоретичному рівні проблема виникнення пенітенціарного стресу, що виникає
під впливом на людину стресогенних факторів пенітенціарного фізичного і
соціального середовища, займає вагоме місце на шпальтах психологічної
літератури [5, 6, 13, 22, 57, 60, 193, 211, 240].
Здійснений нами аналіз літератури з відповідної тематики свідчить, що порушення
адаптації в умовах тривалої стресової ситуації відбувається в 4 стадії, або
етапи психологічної кризи [4]. Змістова характеристика протікання таких стадій
вимагає ґрунтовного психологічного їх дослідження. Згаданій проблемі присвячено
ряд праць у різних галузях [6, 8, 15, 28, 31, 43, 58, 59, 110, 122, 192, 209].
Проте більшість робіт носять правовий, соціологічний та педагогі