РОЗДІЛ 2
ПРИНЦИПИ СІМЕЙНОГО ТА СПАДКОВОГО ПРАВА ЗА ВІЗАНТІЙСЬКОЮ ЕКЛОГОЮ ТА ЗАГАЛЬНІ
ЗАСАДИ ЇХНЬОЇ РЕЦЕПЦІЇ
2.1. Формування засад регулювання сімейних та спадкових відносин в Еклозі.
У західній юридичній літературі довго панувало упередження, яке не передбачало
ніякого інтересу до долі Візантії як для історії, так і для правничих наук. Це
упередження відбилося у висловленні знаменитого історика та правознавця А.
Енгельмана: “у Візантії історія відображає свої події сірою фарбою на сірому
ґрунті” [205, с.1]. Є частка правди в цих словах: з першого погляду, дійсно,
протягом цілого тисячоліття, історія Візантії являла небагато втішливих явищ.
Причиною цього, на нашу думку, стали: правління государів, що користувалися,
здебільшого, незавидною славою; інтриги царедворців; жорстокі страти;
аморальність у вищому суспільстві; млявість і легкодухість народу – ось кілька
рис цієї історії. За всих цих обставин імперія, однак, існувала ціле
тисячоліття. Старий Рим разом зі своїм державним устроєм заповів новому і свою
довговічність. Візантія успадкувала римське право, створене в античній римській
імперії. Більш того, як правильно відзначає О.Е. Ліпшиц: ”…завдяки
переписувачам, які працювали у візантійських скрипторіях, і юристам, укладачам
візантійських законодавчих зводів і компіляцій, до нашого часу збереглася
більшість юридичних джерел Римської імперії” [109, с.2]. Римське право у
Візантії весь час перероблялося з метою застосування до насущних проблем
тогочасного суспільства. Так, відомий романіст І.А.Покровський зазначає:
“Піддане усім цим переробкам, римське право на Візантійському ґрунті все більше
втрачало ті риси, які робили його правом універсальним. Візантія чимдуж далі
оберталася на державу із специфічними особливостями свого ладу; суспільні
відносини втратили властиву Риму пори розквіту свободу індивідуальної
самостійності. Разом з тим і римське право у цій гілці повинно було пройти
процес, зворотний тому, котрий воно здійснило раніше, розвиваючись від
національного jus civile до загальнонародного jus gentium. З всесвітнього права
воно стає правом однієї й до того ж дуже специфічної держави, обертається знову
в таке собі jus civile й разом з тим втрачає свою здатність цементувати
міжнародний обіг. Зрозуміло, що візантійське право могло мати лише слабий вплив
за межами своєї країни (повний вплив, зокрема, воно мало на давньоруське право)
і що ця гілка була приречена на відсихання” [149, с.246]. Щодо докору І.А.
Покровського про національну обмеженість візантійського права, на наш погляд
дуже суворого (!), процитуємо слова іншого романіста Є.О. Харитонова: „…втрата
в процесі рецепції універсалізму римського приватного права, щоб потім у
процесі історичного розвитку знову придбати його, є закономірною тенденцією,
яка простежується не тільки в праві, але й в інших феноменах світових
цивілізацій” [190, с.106 – 107].
Проблеми вивчення візантійського законодавства і права в період від VI до IX
ст. привертають до себе велику увагу в сучасному візантієзнавстві. У
дослідженнях і доповідях на останніх міжнародних конгресах ці теми були
неодноразово предметом обговорення, а саме: у грудні 1998 р. на юридичному
факультеті Римського університету відбувся вже сьомий Колоквіум
романістів-юристів Центральної та Східної Європи, організований Центром
вивчення римського права і юридичних систем Італійської Національної Ради
Досліджень та Групою з дослідження поширення римського права; у грудні 2001 р.
та у квітні 2004 р. на Міжнародних науково-методичних конференціях „Римське
право і сучасність” у м. Одеса. Питання впливу римського та греко-римського
права на законодавство Східної Європи, в тому числі і України, отримало,
нарешті, належне дослідження і оцінку як міжнародними правознавцями, так і
вітчизняними.
Цивілізація, яка справила через православну гілку християнства значний вплив на
світогляд, культуру, менталітет українського народу, просто не може бути
байдужою нам, особливо в часи обрання чи уточнення вектора розвитку
суспільства. І, звичайно, у цьому контексті являє інтерес дослідження ступеня
та характеру впливу візантійського права на Східноєвропейську систему права
взагалі і на формування українського права, зокрема. [191, с.15] Однак при
розгляді візантійського законодавства і права дослідники зверталися переважно,
що і природно, до юридичної і історико-правової його сторони. Виключенням у
цьому відношенні є лише Землеробський Закон, що багато разів аналізувався не
тільки як пам'ятник права, але і як історичне джерело у більш широкому
розумінні слова. Разом з тим й інші пам'ятники юридичної творчості
візантійських юристів і законодавців VI – IX століть становлять великий інтерес
не тільки для історії права, але і дослідження впливу візантійського права на
законодавства інших держав і законодавства України у тому числі. Значення цих
юридичних пам'ятників як джерел нашого історичного знання зростає особливо
тому, що від періоду VI – IX століть збереглося дуже мало джерел, а
документальних і взагалі не дійшло до нашого часу. Зазначимо, що вивчення
візантійського законодавства і права, що особливо важливо, заповнює деякі
великі пробіли у наших знаннях про життя візантійського суспільства і
слов'янської колонізації.
Для більш докладного розкриття теми дисертації, перш за все, необхідно
визначити дещо точніше поняття й обсяг візантійського права. У буквальному
значенні вираз „візантійське” (або „греко-римське”) право означає – „римське
право, у тому вигляді, як воно видозмінилося і розвилося на грецько
- Київ+380960830922