РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
2.1. Глобалізація і сталий розвиток: еволюція взаємовпливу
Ключовим моментом сучасного етапу світового розвитку і однією з найголовніших
тем економіки, соціології, політології є глобалізація. За 12 років, що минули
після ухвалення в Ріо-де-Жанейро „Порядку денного-ХХІ” глобалізація значно
збільшила свій вплив на всі світові процеси, і зокрема на ті, що пов’язані з
різноманітними аспектами СР. Чітке уявлення про характер зв’язку між
глобалізацією, її провідними акторами і СР, має важливе значення для надання
процесу формування політики в цій сфері більш комплексного характеру,
стратегічної спрямованості і ефективності. Тому з огляду на перспективи
переходу до СР є дуже важливим прослідкувати складну і неоднозначну
взаємозалежність глобалізації і СР – цих двох різних за соціально-політичною і
етичною спрямованістю процесів.
Аналіз впливу на СР таких характерних особливостей глобалізації, як вільний рух
капіталу, зростаюче домінування глобальних фінансових ринків і
транснаціональних корпорацій стали особливо актуальними саме зараз, коли
негативні наслідки глобалізації поставили більшість населення планети у
становище маргіналів і почали викликати масові протести.
Про глобалізацію, як головну тенденцію світового розвитку почали говорити з
другої половини 80-х років минулого століття. Основою глобалізації стало
формування світової економіки на базі розповсюдження ринкових механізмів,
розподілу досягнень науково-технічного прогресу, інтеграції фінансових ринків і
промислового виробництва. На той час в результаті технологічної революції в
сфері інформатики і телекомунікацій глибина і масштаби глобальних процесів
набули якісно нового характеру. Завдяки демократизації політичних режимів в
багатьох країнах і розповсюдженню ринкових механізмів практично на весь світ,
глобалізація отримала новий імпульс. Швидко набуваючи потужності, вона
відсунула на другий план іншу ключову ідею, яка з’явилася ще в 70-ті роки, –
ідею CР. КCР виникла у відповідь на кризу індустріалізму і породжені ним
соціальні та екологічні проблеми, які, того часу, вперше гостро проявилися. Але
в той час, як глобалізація стала сприйматися її адептами як синонім прогресу і
добробуту, джерело благ для всіх, КСР все більше нівелювалася, позбавлялася
змісту, знецінювалась, зводилася до загальновживаних і малозмістовних формул
[20].
На початку 90-х рр. у зв’язку із стрімким наростанням екологічних,
демографічних, ресурсних, продовольчих, соціальних проблем була усвідомлена
необхідність невідкладних дій і пошуку нової парадигми розвитку для всієї
цивілізації. Потрібна була концепція, яка б комплексно підходила до проблеми
розвитку, враховувала всі сфери життя людства. Закономірно відбулося повернення
уваги до ідеї СР.
СР з самого початку мислився як глобальна концепція, в якій на міжнародному
політичному рівні домінував зв’язок між сталістю і глобалізацією. З моменту
проведення Конференції в Ріо-де-Жанейро (1992), де 176 держав постановили
переходити до СР, серед багатьох різноманітних питань розвитку постало,
зокрема, питання про корегування негативних впливів глобалізації на перспективи
переходу до СР. В 1992 році учасники конференції розраховували, що глобалізація
надасть для цього великі, якісно нові можливості. Сподівалися, що такі
результати глобалізації як, більш широке співробітництво, лібералізація
торгівлі та рух капіталу зможуть стимулювати СР, сприяючи більш ефективному
використанню і переміщенню ресурсів, розширенню доступу до інформації і
вирішенню питань розвитку, що виходять за традиційні рамки співпраці.
Передбачалося, що глобалізація забезпечить зростання економічного добробуту в
країнах третього світу, яке, у свою чергу (як це було на Заході), стане основою
для здійснення природоохоронних заходів і вирішення соціальних проблем [139].
Роки, що минули з часів Ріо-92 принесли багато розчарувань. Уряди промислово
розвинених країн відійшли від прийнятих в Ріо зобов’язань. Перспективи нового
підходу до політики розвитку вступили в протиріччя із спокусами глобалізації і
захопленням неоліберальними ідеями, які отримали концентрований вираз в так
званому „Вашингтонському консенсусі” (сформованому ще наприкінці 80-х років 20
ст. на базі єдиної позиції Міністерства фінансів США, МВФ і Світового банку)
[18, с. 42]. Суттю його є заохочення вільного руху капіталів, товарів і послуг
по всьому світу, незважаючи на відмінності в культурних традиціях і
соціально-політичних умовах різних країн [21]. Через півтора роки після Ріо, на
конференції ГАТТ в Марракеше, саме принцип вільної торгівлі було проголошено
вищою цінністю. В 1995 р. місце ГАТТ посіла СОТ, перед якою стояла задача
вирішувати розраховані на перспективу завдання з лібералізації ринків і
прискорення інтеграції національних економік в єдиний глобальний ринок. Держави
„вісімки”, всіляко форсуючи процес глобалізації, посилили тиск на інші країни з
метою послабити або навіть подолати національно-державні торгові бар’єри. Це
обіцяло велику вигоду багатим країнам, оскільки дозволяло їм купувати фактори
виробництва за низькими цінами і продавати товари та послуги за високими.
Зміна пріоритетів розвитку супроводжувалась відхиленням ідеї СР на задній план.
Її все більше придушували прибічники неоліберальної глобалізації. Проте, були й
інші чинники, що перешкодили їй глибоко укоренитися у суспільну свідомість і
стати домінуючою в політиці. В багатих країнах вона зустріла насторожене і
навіть вороже відношення великого бізнесу і частини широкого загалу, оскільки
передбачала
- Київ+380960830922