РОЗДІЛ 2. Основні підходи психокорекції психічного стану співзалежних жінок, які зазнали насильства в сім'ї
Проведення даного дослідження передбачало детальний аналіз існуючих підходів соціально-психологічної корекції, які мають місце в практиці психотерапії співзалежності та насильства. Розглянуті підходи слугували обранню методів соціально-психологічної корекції психічного стану жінок, які зазнали насильства в сім'ї, вплив яких вивчався в процесі дослідження.
2.1. Моделі та стратегії психокорекції стану співзалежних жінок, які зазнали насильства в сім'ї
Слід зазначити, що питання психотерапії співзалежності, достатньо розроблене у зарубіжній практиці [155; 157; 158; 161; 162; 176], лише в останні роки стало предметом аналізу у вітчизняній [3; 60]. Найбільшого поширення набули програми, які включають такі види діяльності: навчання з питань залежності й співзалежності, індивідуальна та групова психотерапія, сімейна психотерапія, подружня психотерапія, а також підкріплення у вигляді відвідування груп самодопомоги, читання відповідної літератури [73; 119; 171; 172].
В контексті цих програм можливими формами допомоги співзалежним визначаються: просвітництво як стартова позиція для ідентифікації проблеми співзалежності, психологічна підтримка і самодопомога (професійно керовані групи, що ставлять собі за завдання інформування, виявлення готовності до змін, обговорення проблем, які хвилюють), допомога професійних консультантів з проблем хімічної залежності та сімейних проблем. Відповідно, лікування чи реабілітація можуть проходити в стаціонарах, амбулаторно, бути індивідуальними або в складі груп, сімейної пари чи всієї родини [126]. Зокрема, під час роботи з сімейною парою чи родиною звертають увагу на відновлення розуміння, довіри, контакту в родині, вироблення взаємодій і загальних цілей процесу лікування, відновлення цінностей сім'ї; подолання співзалежності у стосунках, що сприяє якісно новому рівню функціонування сім'ї [23; 160].
Однак, на думку ряду дослідників, найбільш ефективним методом є групова психотерапія, зокрема організація груп самодопомоги для родичів [4; 10; 21; 36; 54]. Дієвими є також проведення психотерапевтичних занять за спеціально розробленими програмами, які включають групові дискусії на теми: "Батьківська сім'я та співзалежність", "Контролююча поведінка", "Ідентифікація почуттів", "Межі особистості" та інші. За даними В.Москаленко, до психотерапевтичних занять доцільно проводити тренінгові програми, які мають на меті розгляд концепції залежності та співзалежності, основних ознак співзалежності, концепції дисфункціональної сім'ї, форм психологічного захисту [75]. До того ж в процес психокорекції має бути включена робота з підвищення самооцінки, рівня впевненості в собі [141].
Досить вдалою є модель корекції співзалежності, запропонована І.Короленко та Н.Дмитрієвою, яка передбачає звернення до свідомості клієнта через об'єктивне інформування про те, що відбувається зі співзалежним і до яких наслідків це призводить, тобто інтеграція інформації в свідомість клієнта [56]. Також одним з напрямків роботи може бути пошук соціопсихологічних факторів, які провокують розвиток співзалежності, зокрема комплекс неповноцінності, який істотною мірою визначає життєву стратегію жінок, чим пояснюється вибір у шлюбні партнери аддиктів.
Необхідним елементом соцільно-психологічної роботи є обережне звільнення співзалежного від найбільш деструктивних методів психологічного захисту. Однак, як наголошують автори, цього можна прагнути лише після створення для клієнта альтернативи, нової мотивації, бо швидке, непідготовлене руйнування заперечення може призвести до розвитку депресії, тривоги, спричинити ризики суїциду чи антисоціальної поведінки [56]. Вплив через свідомість може бути успішним тільки за умови участі інших членів сім'ї, розуміння ними правила, згідно з яким вони повинні по-іншому ставитися та сприймати одне одного. Разом з тим досягати змін та покращувати психологічний стан співзалежної особи допомагає й стимулювання позитивних мотивацій, які не отримали достатнього розвитку, звертання до підсвідомості, активація творчого потенціалу.
Все зазначене дає можливість зробити висновок, що кожен вид допомоги відіграє свою роль у загальному процесі психокорекції стану співзалежного, однак в ідеалі обрані методи повинні у сукупності сприяти вилікуванню як співзалежного, так і всієї його родини. Тому ефективним етапом психотерапії є проведення інформаційної, коригуючої психотерапевтичної роботи й з іншими членами сім'ї, зокрема залежним від алкоголю чоловіком, на чому й базувалася методологія даного дослідження.
Така необхідність зумовлена й досвідом травматизації особистості жінок внаслідок насильницьких дій по відношенню до них у родині. Тому аналіз напрямків та стратегій роботи у випадках насильства в сім'ї, які застосовуються у зарубіжній та вітчизняній практиці, також був одним із дослідницьких завдань.
Згідно з цим ключовими напрямками психокорекційних програм роботи з жінками, які зазнають насильства в сім'ї, є такі: зміна "Я-концепції", розвиток статево-рольової ідентичності, формування адаптивних установок, набуття ефективних комунікативних навичок, зняття узалежненості, підвищення самооцінки [33]. Психокорекційний процес має бути спрямований на зниження соціальної ізоляції та підтримку змін; зняття дії захисних механізмів (заперечення, раціоналізація), що підтримують проблему насильства в сім'ї, навчання усвідомленню, оцінюванню своїх вчинків, розуміння своїх установок та емоцій, що асоціюються з насильницькою та образливою поведінкою, навчання висловлюванню негативних почуттів (гніву, образи), навчання усвідомленню особистої сили, особистих потреб та прав.
У відповідності до цього основними стратегіями роботи у випадках насильства в сім'ї можуть виступати проведення профілактичної роботи та робота з правоохоронними органами; організація притулків для побитих жінок, кризових консультативних центрів (очних та заочних), гру
- Київ+380960830922