РОЗДІЛ 2 Особливості правового регулювання відчуження земельних ділянок
2.1.Основні особливості правового регулювання відчуження
земельних ділянок сільськогосподарського призначення
Уявлення про ринкову економіку як явище, яке є саморегулюючим, яким непотрібно керувати в силу його природи і яке характеризується як антипод планової економіки, багато в чому залишилося в минулому. Сучасна ринкова економіка є й повинна бути впорядкованою. Беручи до уваги постійне ускладнення суспільних відносин, що знаходить своє відобиття й у регулюванні ринку землі, неможливо досягти повного самоуправління суспільних відносин без втручання держави. Державні органи безпосередньо впливають на ринок за допомогою економічної й соціальної політики. Виникаючу у зв'язку з цим проблему регламентації відчуження земельних ділянок можемо визначити в такий спосіб: якими методами й з урахуванням яких принципів має відбуватися державне регулювання такого відчуження, щоб право власності на землю не стало ілюзорним. Наявність останнього обумовлює заінтересованість учасників земельних відносин в ефективному використанні своєї власності. Для вирішення порушеної проблеми необхідно з`ясувати рамки втручання органів державної влади та їх посадових осіб у відносини, що виникають при відчуженні земельних ділянок сількогосподарського призначення і при співвідношенні публічних і приватних елементів їх регулювання.
Згідно зі ст. 5 ЗК України земельне законодавство регламентує процес відчуження земельних ділянок на підставі наступних принципів як: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу й основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави; в) невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами й територіальними громадами своїх прав з володіння, користування й розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання й охорони земель; д) забезпечення гарантій прав на землю; е) пріоритет вимог екологічної безпеки.
Для визначення специфіки й особливостей кожного принципу наведемо їх коротку характеристику.
1. Принцип об'єднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу й основного засобу виробництва закріплює в собі декілька ключових моментів, а саме:
а) земля, як територіальний базис, є об'єктом права власності Українського народу (ст. 13 Конституції України);
б) Земельний кодекс закріпив положення про те, що право власності на землю здобувається й реалізується на підставі Основного Закону й Земельного кодексу України (ст. 78 ЗК);
в) у ст. 80 ЗК України наведено перелік осіб, визнаних поряд з Українським народом суб'єктами права власності на землю, до яких належать громадяни та юридичні особи, які володіють землею на праві приватної власності, територіальні громади, що володіють землею на праві комунальної власності, держава Україна - власник державних земель;
г) підстави для використання землі як природного ресурсу закріплено у ст. 19 ЗК, де існуючі в Україні категорії земель поділяються за цільовим призначенням. Як природний ресурс виступають землі лісового, водного фонду, природно-заповідного й іншого природоохоронного значення, оздоровчого, рекреаційного, й сільськогосподарського призначення;
д) використання землі як основного засобу виробництва розкрито у гл. 5 ЗК України (землі сільськогосподарського призначення). Для позначення важливості цієї категорії земель у ст. 23 ЗК закріплено пріоритетність використання земель України для сільськогосподарських цілей за умови, якщо вони відповідають вимогам, що ставляться до них.
2. Принцип забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави відбивають приписи статей 13 і 14 Конституції, згідно з якими всі суб'єкти права власності рівні перед законом, право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами і державою виключно відповідно до законодавства.
Згідно зі ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої й судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Основний Закон гарантує право людини і громадянина звертатися безпосереднє до суду за захистом конституційних прав і свобод. Стаття 41 проголошу: ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а право приватної власності є непорушним. У цих конституційних нормах відображено основний зміст принципу невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами й територіальними громадами належних їм прав і свобод.
3. Принцип невтручання держави у реалізацію права на землю громадян і юридичних осіб проголошено у ст. 154 ЗК України, де встановлено, що органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування без рішення суду не вправі втручатись у здійснення власником повноважень по володінню, користуванню і розпорядженню належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження. Названі особи внаслідок порушення цих прав відповідають за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням.
4. Принцип забезпечення раціонального використання й охорони земель закладено у розд. VI ЗК України, у якому визначені завдання, зміст і порядок охорони земель, врегульовані питання щодо використання техногенно забруднених земель та їх консервації.
5. Забезпечення гарантій прав на землю - принцип земельного законодавства. Йому присвячено розд. V ЗК України. У ст. 152 гл. 23 ЗК Украіни перелічені способи захисту прав на земельні ділянки. За цією статтею власник земельної ділянки або землекористувач має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, (навіть якщо вони не пов'язані з позбавленням пр