РОЗДІЛ 2
ПРАВОВА ПРИРОДА НЕВІДВОРОТНОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
2.1. Визначення невідворотності кримінальної відповідальності
Сформулювати принцип невідворотності кримінальної відповідальності намагалися С.Г. Келіна і В.М. Кудрявцев [47, с. 128], С.М. Кожевников і А.П. Кузнєцов [6, с. 45], Т.М. Добровольська [122, с. 111], П.А. Фефелов [48, с. 40] та ін. І хоча в усіх визначеннях відображується одна ідея (ідея невідворотності кримінальної відповідальності), формулюється вона в них по-різному. Неправильне визначення принципу невідворотності кримінальної відповідальності врешті-решт може негативно вплинути не тільки на його реалізацію, але і на можливість існування цього принципу в кримінальному і кримінально-процесуальному праві. Тому для відображення сутності ідеї невідворотності кримінальної відповідальності необхідно дати точне і повне її визначення.
З'ясовуючи специфіку невідворотності криміналної відповідальності, ми дійшли висновку, що невідворотність кримінальної відповідальності за своєю природою є правовою, спростовною, матеріально-правовою і міжгалузевою презумпцією, а за своїм значенням вона є принципом кримінального і кримінально-процесуального права.
Було встановлено, що правові презумпції, як і принципи права, знаходять закріплення в нормах права і мають обов'язковий характер. При цьому вони можуть випливати зі змісту декількох норм чи статей закону.
Отже, визначення невідворотності кримінальної відповідальності необхідно формулювати в першу чергу на підставі діючого законодавства.
У ч. 1 ст. 6 КК України передбачено, що "особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом".
У ч. 1 ст. 7 КК України зазначено, що "громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України".
У ст. 8 КК України передбачено, що "іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України".
З перерахованих статей випливає, що особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності. Слово "підлягає" у російській мові використовується тоді, коли мова йде "про поширення на кого-, що-небудь чого-небудь обов'язкового, примусового" [28, с. 463].
Зобов'язання підлягти кримінальній відповідальності виникає в особи, що вчинила злочин, навіть у тому випадку, якщо вона має дипломатичний імунітет. Виключення складає лише те, що питання про кримінальну відповідальність таких осіб вирішується дипломатичним шляхом. Зазначені особи можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за законодавством тієї країни, громадянами якої вони є. Таким чином, якщо особа не підлягає кримінальній відповідальності за принципом територіальності, вона підлягає кримінальній відповідальності за принципом громадянської приналежності.
Положення ч. 1 ст. 7 КК України можуть бути виконані тільки в тому випадку, якщо громадяни України й особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, не притягувалися до кримінальної відповідальності за її межами. Якщо зазначені особи притягувалися до кримінальної відповідальності за вчинені злочини за межами України, то за кримінальним законодавством України до кримінальної відповідальності вони притягнуті бути не можуть. Однак обов'язок понести кримінальну відповідальність у цьому випадку буде реалізований.
Для відображення сутності ідеї про невідворотність кримінальної відповідальності важливо не те, за законодавством якої країни особа буде притягнута до кримінальної відповідальності, а те, що обов'язок підлягти кримінальній відповідальності в особи, що вчинила злочин, існує і буде виконаний. Тому зі змісту ст. ст. 6, 7, 8, КК України і було виведене твердження, відповідно до якого особа, що вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності. Вказівки на кримінальний закон, за яким особа буде притягнута до кримінальної відповідальності за названими вище причинами, у наведеному твердженні немає.
Проте, у чинному законодавстві передбачені випадки, коли особа, що вчинила злочин, не підлягає кримінальній відповідальності.
За загальним правилом, за готування до злочину і замах на злочин особа підлягає кримінальній відповідальності. Однак, у ч. 2 ст. 14 КК України сказано, що готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності, а зі змісту ст. 17 КК України випливає, що особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, не підлягає кримінальній відповідальності.
У кримінально-правовій літературі маються висловлювання, згідно з якими добровільне відмовлення при незакінченому злочині відноситься до тих, випадків, коли "склад злочину як підстава кримінальної відповідальності взагалі відсутній, що виключає кримінальну відповідальність" [126, с. 265]. Проте подібні висловлення не відповідають дійсності. Як було зазначено вище, за готування до злочину і замах на злочин особа несе кримінальну відповідальність. Підставою кримінальної відповідальності, згідно зі ст. 2 КК України, є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, що містить склад злочину. Отже, у випадку готування до злочину і замаху на злочин у діянні особи міститься склад незакінченого злочину.
У ч. 1 ст. 17 КК України зазначено, що "добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця".
Таким чином, при добровільній відмові від доведення злочину до кінця в діянні особи так само маєть