РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ СКЛАДНИХ КОНСТРУКЦІЙ У ТУРЕЦЬКІЙ МОВІ.
ДИФЕРЕНЦІЙНІ ТА КЛАСИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ З’ЯСУВАЛЬНИХ
КОНСТРУКЦІЙ
У ТУРЕЦЬКІЙ МОВІ
2.1. Особливості складних конструкцій у турецькій мові
На сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки як вітчизняні, так і зарубіжні
фахівці сходяться на тому, що речення – це структура багатовимірна, а осягнення
його суті потребує дослідження різних аспектів – структурного, семантичного та
комунікативного. Як уже зазначалося, метою даного дисертаційного дослідження є
вивчення семантичних і структурних особливостей складнопідрядних з’ясувальних
конструкцій у турецькій мові, а також створення їх семантико-структурної
класифікації.
Французький мовознавець Л. Теньєр писав: “Будь-яка синтаксична структура існує
заради того, щоб передати певний зміст” [125, с. 51]. Отже, структура і
семантика – два взаємопов’язані чинники, ціль яких – якомога точніше передавати
ту чи іншу думку. Можна сказати, що структура синтаксичної одиниці є
інструментом вираження змісту.
Загальний аналіз лінгвістичних робіт турецьких мовознавців з проблематики
турецької мови показує, що основна увага зосереджується ними насамперед на
питаннях лексики та морфології [154; 184; 201; 202; 203]. Синтаксису
приділяється значно менша увага. У вітчизняній тюркологічній школі синтаксис
турецької мови також досліджений дуже мало, незважаючи на те, що він посідає
одне з чільних місць у граматичній системі турецької мови.
Практична перекладацька та викладацька діяльність автора дисертаційного
дослідження підтверджує важливість осягнення синтаксичної структури турецької
мови, зокрема складного речення та вивчення його особливостей для здійснення
якісних перекладів і адекватної передачі змістових відтінків думки. Практика
доводить, що недостатнє знання носіями української мови особливостей
синтаксичної системи турецької мови загалом суттєво ускладнює, а іноді й
унеможливлює якісний переклад турецьких складнопідрядних конструкцій на
українську мову і навпаки українських складнопідрядних речень на турецьку.
Отже, перед тим, як безпосередньо перейти до розгляду семантико-структурних
ознак складнопідрядних з’ясувальних конструкцій, важливо чітко з’ясувати
характерні ознаки складнопідрядних конструкції у турецькій мові.
У першому розділі ми констатували, що в турецькій мові існують три основні типи
речень: прості, поширені і складні. При цьому складні поділяються на
складносурядні (сполучникові і безсполучникові) і складнопідрядні (сполучникові
і безсполучникові).
Аналіз близько 700 турецьких речень різних видів, що були відібрані нами як
мовний матеріал дисертаційного дослідження, підтвердив, що підрядні зв’язки у
турецькій мові можуть передаватися трьома конструкціями – складнопідрядними
сполучниковими реченнями, складнопідрядними безсполучниковими реченнями та
поширеними реченнями з розгорнутими зворотами, які є еквівалентами українських
підрядних речень. Що стосується перших двох типів, то їх синтаксична структура
не викликає особливих труднощів в україномовних осіб, що вивчають турецьку
мову, адже вона подібна до структури аналогічних українських складнопідрядних
речень. Складнопідрядні турецькі речення складаються з двох або більше
повноцінних речень, присудки яких виражені формами verbum finitum, і
з’єднуються сполучниковим або безсполучниковим зв’язком. Схематично це можна
представити таким чином:
[Підмет + присудок в особовій формі], підрядний сполучник (Підмет + присудок в
особовій формі)
> (Ben) Orada pek зok NATO subayэyla tanэюtэm ve gцrdьm ki bazэlarэ hвlв
Rusya’dan nefret ediyor [Int.] — Там я познайомився з багатьма офіцерами НАТО і
побачив, що деякі з них до цього часу ненавидять Росію.
[Підмет + присудок в особовій формі], (Підмет + присудок в особовій формі).
> (Ben) Ьmit ediyorum, yeni ekip bu genз oyuncu kadrosuyla зok gьzel iєler
yapacak [Int.] — Я сподіваюся, що ця нова команда завдяки своїм молодим гравцям
зробить гарні справи.
Зовсім інша річ – поширене речення з розгорнутими зворотами [201]. Ці звороти,
як інші предикативні центри речення (окрім головного речення), утворюються за
допомогою дієприкметників (-an, -mэю, -acak, -ar), дієприслівників (-эp, -эnca,
-arak, -madan, -a ... -a, -dэkзa, -ken, -maksэzэn, -casэna) або віддієслівних
імен (-dэk/-acak, -ma, -mak, -эю).
Практично всі вітчизняні тюркологи, що свого часу досліджували питання
синтаксису турецької мови (В. Гордлевський, М. Дмитрієв, А. Кононов, Ш.
Айляров), сходяться на думці, що турецька мова має слабко розгалужену систему
сполучників. Заперечує це твердження лише O. Баскаков [45, с. 126], докладно
дослідивши існуючі засоби сполучникового зв’язку. Думку більшості вітчизняних
вчених поділяють і турецькі лінгвісти, зазначаючи, що, на відміну від
індоєвропейських мов, у турецькій предикативні одиниці з’єднуються за допомогою
віддієслівних імен, дієприкметників та дієприслівників, а не сполучників, чим
забезпечується більша стислість висловлення [138; 139; 140; 175].
У сучасній турецькій мові надзвичайно поширеними є речення такого типу: >
Paranэn bankaya yatэrэldэрэnэ црrenince зabucak hazэrlanэp sokaрa зэkarak vakit
geзirmeden, kalkan otobьse atladэ [139, s. 91] — Коли він дізнався, що гроші
покладено в банк, він, швидко зібравшись і вийшовши на вулицю, не гаючи часу,
стрибнув у автобус, що від’їжджав. У цьому прикладі головне речення (O) otobьse
atladэ – він стрибнув у автобус має шість підрядних частин: 1) Para bankaya
yatэrэlmэюtэr – гроші покладено в банк, 2) (O) bunu црrendi – він дізнався про
це, 3) (O) зabucak hazэrlandэ – він швидко зібрався, 4) (O) sokaрa зэktэ – він
вийшов на вулицю, 5)
- Київ+380960830922