Ви є тут

Колективний договір в умовах ринкової економіки

Автор: 
Рибницький Геннадій Валентинович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U004095
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ПОРЯДОК РОЗРОБКИ ПРОЕКТУ КОЛЕКТИВНОГО ДОГОВОРУ НА ПІДПРИЄМСТВІ, В УСТАНОВІ,
ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЙОГО ПІДПИСАННЯ
2.1. Місце правовідносин в сфері укладання колективного договору в системі
трудового права України.
В процесі укладання, зміни чи припинення колективного договору його сторони є
учасниками колективних відносин. Іноді в літературі їх ще називають
організаційно-управлінськими [85, с.130]. Колективні
(організаційно-управлінські) відносини є невід’ємною і важливою складовою
предмету трудового права України [84, с.15; 131, с.43]. Вони виникають на
основі індивідуальних трудових відносин в процесі організації трудової
діяльності на підприємстві, в установі, організації між трудовим колективом та
іншими учасниками суспільно-трудових відносин.
Розмаїття відносин, які складають предмет трудового права, обумовлене сутністю
і характером праці, трудової діяльності працівників. „Праця як процес
цілеспрямованого впливу на предмети навколишнього світу, - вказує С.П. Маврін,
- знаходиться в основі практично будь-якої людської діяльності (виробничої,
управлінської, культурної), тому з працею прямо чи опосередковано пов’язані
чисельні й різнорідні суспільні відносини. Однак не усі вони відносяться до
предмету трудового права. Норми даної галузі регулюють перш за все такі
суспільні відносини, які виникають при застосуванні індивідуальних здібностей
до праці. З точки зору суб’єктного складу – це індивідуальні суспільні
відносини, бо на одному боці їх - персонально визначений працівник, а з точки
зору матеріального змісту – це трудові відносини, адже їх виникнення та
існування обумовлені застосуванням індивідуальних здібностей до праці, тобто
трудовою діяльністю індивідів, живою працею” [133, с.26-27]. Погоджуючись з
автором у тому, що з працею, суспільно-трудовою діяльністю працівників
пов’язана безліч відносин, відмітимо хибність його позиції у тому, що ці
відносини мають лише індивідуальний характер. Відносини, пов’язані з працею,
мають не лише індивідуальний, а й колективний характер. Призначення останніх –
забезпечити трудову діяльність працівників нормальними умовами. Тому,
колективні відносини тісно пов’язані з індивідуальними відносинами. Вони щільно
пов’язані і не можуть існувати один від одного. Це невід’ємні складові предмету
трудового права України. Спочатку виникають індивідуальні трудові відносини
(внаслідок укладання трудового договору між громадянином та роботодавцем),
потім, в процесі розвитку індивідуальних трудових відносин виникають колективні
відносини. Учасником останніх вже є не окремий працівник, а трудовий колектив
підприємства, установи, організації. С.А. Іванов, Р.З. Лівшиць та Ю.П.
Орловський зазначають з цього приводу: „Вступаючи в трудові правовідносини,
працівники не лише набувають індивідуальні права та обов’язки, але й стають
членами колективу, яким надані повноваження колективного характеру. Перехід від
екстенсивного розвитку до інтенсифікації виробництва потребує повнішого
використання колективних прав, поєднання індивідуальної і колективної
зацікавленості, поєднання інтересів окремого працівника, підприємства і
суспільства. За умов повного поєднання інтересів створюються й сприятливі
можливості для точного визначення міри праці та споживання – рушійної сили
розвитку виробництва” [42, с.284]. Беззаперечним є той факт, що працюючи на
підприємстві, в установі, організації, працівники є членом відповідного
трудового колективу. Відповідно до чинного трудового законодавства трудовий
колектив є суб’єктом трудових правовідносин, а отже, має певні права та
обов’язки. Реалізуючи свої права та виконуючи обов’язки трудовий колектив
вступає у відносини з іншими учасниками трудових та тісно пов’язаних з ними
відносин. Звідси, ці відносини й мають характер колективних. Ядром колективних
трудових відносин є відносини між трудовим колективом і роботодавцем з приводу
організації трудової діяльності працівників. „Суспільно-трудові відносини
виникають між людьми безпосередньо з приводу застосування робочої сили, тобто з
приводу приведення в дію індивідуальної здатності до праці в суспільній
(колективній) формі. Суспільна форма праці об’єктивно вимагає об’єднання зусиль
усіх працівників єдиної кооперації праці, яке досягається організацією
(управлінням) процесу колективної праці. Відповідно, окрім живої праці об’єктом
регулювання трудового права є організація колективної праці на підприємствах, в
установах, організаціях. Здійснення живої праці, тобто застосування здатності
до праці, функція індивіда, персонально визначеного працівника, організація
праці (управління працею) – загальна функція сукупного працівника” [64, с.27].
Реалізація загальної функції управління працею не може характеризуватися як
безпосереднє поєднання робочої сили з засобами виробництва, оскільки своїм
змістом вона має встановлення узгодженості між індивідуальними роботами. Це
означає, що організація праці не може бути матеріальним змістом індивідуальних
трудових відносин, а призводить до виникнення організаційно-управлінських
відносин колективного характеру. Ці відносини прямо пов’язані з трудовими й
існують доти, доки існують трудові. Саме тісний зв’язок їх з трудовими
відносинами і дозволяє відносити їх до предмету трудового права. В.І.Савіч
підкреслює, що індивідуальне і колективне трудове відношення співвідносяться
між собою як індивідуальна і колективна праця на підприємстві, в установі,
організації. В основі кооперованої праці знаходиться певна кількість
індивідуальних робіт, однак вона не зводиться до їх простої суми