РОЗДІЛ 2
ОНТОЛОГІЧНИЙ ГОРИЗОНТ ДОСОКРАТІВСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ. ЗМІСТ І НАПРЯМОК ПЕРШИХ ОНТОЛОГІЧНИХ ПОШУКІВ
2.1. Космос як вища онтологічна реальність і його трактування у досократівській філософії.
Старогрецька філософія вже на своїй ранній, початковій стадії розвитку розпочинає, як вже зазначалося, теоретичний чи інтелектуальний спосіб мислимого, духовного осягнення світу. Філософське мислення, що пробуджувалося до своїх перших пізнавальних рефлексій, відразу засвідчувало ту особливу свою специфіку, що його пізнавальна дорога піднята над сферою безпосереднього буття світу речей і предметів і виходить на світ невидимий, у царину метафізичних реальностей. Тобто "філософія, - як правильно зазначає відомий сучасний грецький філософ Христос Янарас, - своєю появою дає початок новому досвіду та сприяє виявлення можливостей людини переборювати відносний характер її чуттєвого існування й підноситися до сфери абсолютних реальностей[188, 17]".
Для філософії ця обставина стає визначальною у її сутнісному чи екзистенційному вимірі, адже, вона першою закладає підвалини подібного універсального погляду на світ, світобудову, який починає розглядати як Універсум, Космос, Єдине чи просто Буття. Вже у ранніх філософських пошуках філософів-мілетців ми і стаємо свідками того, що світ в цілому, у всій його багатоманітності та водночас і у єдності, стає головним об'єктом їх філософської рефлексії.
Конкретно кажучи, відтепер у філософії підлягала тлумаченню, ставала предметом її рефлексії не просто річ, "щось існуюче," а взагалі "існуюче," або ж "усе" в його найузагальненішій формі чи просто як буття. Перші філософські пошуки Фалеса, Анаксімандра і Анаксімена якраз і розгортаються, йдуть саме у цьому напрямку, чим і окреслюють орієнтири тогочасного філософського мислення та філософського способу осягнення дійсності. Як зазначає відомий американський дослідник Р Бранбо, тут і формується перше філософське питання, поставлене мілетськими мислителями: "Що дійсно існує?," чи "Що є буття?" Це питання мало на увазі, що в усіх різноманітних речей, які існують у світі, є щось спільне - те, що дозволяє їм існувати [26, 9]".
Власно, цим і виокремлюється той історично перший крок не просто становлення філософії, а радше її самовияву та самоутвердження нового особливого погляду на дійсність, світобудову, коли остання була представлена як особлива онтологічна реальність чи навіть як буття, що підняте над світом окремого, одиничного, чуттєво-сприйманого і водночас доступного та відкритого до пізнання й інтелектуального осягнення. З усією очевидністю цей момент демонструє вже мілетська філософія, представники якої, як зазначає Ф. Коплстон, зовсім не обмежувалися "даними чуттєвого сприймання і, абстраговувалися від зовнішнього образу речей, намагалися вийти поза явища - до думки [94, 35]". До речі, їх космологію він іменує як "приклад абстрактного матеріалізму [94, 35]".
Коротко кажучи, один із чи не найважливіших історичних актів самовизначення філософії, філософської свідомості слід повністю співвіднести із фактом першого виокремлення нею онтологічної проблематики і окреслення нею поняття буття. Це був початковий момент того специфічного і особливого руху філософського мислення в напрямку світу реальної дійсності з метою їх теоретичного пізнання. І чи не підтвердження цього знаходимо у "Політеї" (VI, 5a d2) Платона, де він пише: "філософи є найпристраснішими прихильниками істини та буття." На цьому, власно, і сходився, концентрувався весь початковий пізнавальний інтерес філософії і розпочиналася її початкова пошукова дорога.
Врешті-решт, відразу ставало зрозумілим, що філософія намагалася віднайти свій пізнавальний об'єкт якраз в особливій реальності, в реальності онтологічній, а не просто фізичній чи чуттєво-сприймальній, котра маючи статус об'єктивної, все ж відкривається лише розуму, а не відчуттям. Тобто, за словами М.Гайдеггера, єдиним "способом доступу до неї вважається noein, Logos [170, 62]". Смислова загальна значимість, універсалізм та повнота існування визначали не лише її статус як об'єктивної, але і окреслювали сам зміст поняття "буття." Ми ведемо мову про це як про виключно важливий момент розвитку античної філософії, адже якраз тоді, за словами відомого дослідника старогрецької філософської думки А.Доброхотова "перші філософи відкрили новий вимір універсуму, який , по суті не зводився до природи і спрямовував мислення від "фісіології" до онтології [59, 7]".
І, справді, вже у Фалеса, а згодом і в інших мілетських мислителів фактично вперше прозвучало чисто онтологічне питання: "що є основою світу?", "із чого все виникає?", "що є субстанцією існуючого?" Усі помисли перших філософів фактично зайняті пізнанням чи осмисленням не природи чи "природного світу, а сутого, першооснови, світобудови або ж космосу. Ось чому, зрозуміло, і їх загально мислима філософська орієнтація виразно окреслюється не в рамках натурфілософських, а більш точно - як "космогонічна" та навіть і онтологічна [137, 144]."
Усе це і дає підставу ствердити, що філософське мислення перших філософів розпочинало здійснювати якраз свій онтологічний аналіз та осмислення існуючої реальності як буття, як Єдиного, що існує у його всезагальній формі і є відкритим для філософських рефлексій. На цю обставину, пов'язану із онтологічними пошуками мілетської філософії, зокрема Фалеса, до речі, звернув увагу Ф. Ніцше, який слушно зазначає, що прийняття іонійським мислителем води в якості першопочатку існуючого, аж ніяк не слід вважати "недоречним вимислом," бо, насправді, тут йшлося про дуже важливу філософсько-онтологічну ідею, що "Все є Єдине" [128, 200]. Хоча абсолютно доречним буде зазначити і те, що у процесі постановки та осмислення онтологічної проблематики, мислителі мілетської філософської школи ще не послуговувалися поняттям "буття" як таким, хоча, безсумнівно, зрефлектована ними проблематика вже звучала як онтологічна.
У контексті зазначених вище міркувань про перші онтологічні пош