РОЗДІЛ 2
ДІЯЛЬНІСТЬ Г. МАЛАКОВА У ГАЛУЗІ КНИЖКОВОЇ ГРАФІКИ
2.1. Синтез традицій та інновацій в ілюструванні
сучасної художньої української та зарубіжної літератури
Початок самостійного творчого шляху у кожного художника здебільшого пов'язується із закінченням навчального закладу. Але для непересічного обдарування це не є обов'язковим правилом.
Г. Малаков уже в свої інститутські роки активно працював художником у редакціях газет і видавництвах, на замовлення виконував плакати. Коли після двох перших років навчання постало питання про обрання напряму професійної спеціалізації, не вагаючись вступив до майстерні книжкової графіки, в якій навчався впродовж 1951-1955 років.
Майстерню на той час очолював І. Плещинський, який особисто не був ілюстратором чи оформлювачем книг. Його амплуа - ліричний пейзаж в техніці малюнку олівцем та офорту [106]. Він був високоосвіченою людиною, приносив студентам для ознайомлення рідкісні книжкові видання, мав сталі уподобання у мистецтві книги, вмів відстоювати власні переконання. Разом з тим робив це делікатно і ненав'язливо. Особливо, коли бачив у студентові відзначену індивідуальністю особистість. Для Г. Малакова навчання у майстерні І. Плещинського стало не стільки роками становлення, скільки часом удосконалення власного творчого досвіду.
Характеризуючи методику навчання у Київському державному художньому інституті, А. Шпаков наголошує: "У загальних рисах характер курсових і дипломних робіт цілком збігається з розвитком книжкової графіки першого повоєнного десятиліття. Перед студентами ставилися ті ж самі вимоги, що й перед художниками-професіоналами у видавництвах. ...Студенти мали відтворити не тільки формальний зв'язок персонажів, але й психологічний та сюжетний. ...Природно, що цього можна було досягти лише в детально пророблених малюнках, побудованих за принципом станкової картини. Саме цим можна пояснити дещо односторонню, беззастережну орієнтацію студентів на тоновий малюнок олівцем і тушові розмивки пензлем та на літографію, що найближче стоїть до рисунка серед графічних технік" [186, с. 148]. І коли у деяких студентів за велінням і вимогами часу виникало бажання відійти від обов'язкових матеріалів і технік, особливо у відповідності із стилістично-образними особливостями ілюстрованого літературного твору, це зустрічало протидію професорів. Зокрема, коли Г. Якутович в аспірантській роботі - ілюстраціях до повісті "Fata morgana" М. Коцюбинського відмовився від літографії і звернувся до лінориту, І. Плещинський намагався переконати не робити цього, бо лінорит грубий, не пасує до книги [193, с. 196]. Тому часто вихованці інституту лише по закінченні навчання починали шукати нових шляхів образотворення, прагнули до оригінальності власної манери.
Г. Малаков ще у студентські роки досяг значного рівня майстерності, що дозволяло йому успішно розв'язувати видавничі вимоги, звертаючи головну увагу на розкриття змісту літературного твору. Проблема матеріалу і техніки на цьому етапі творчої біографії не мала принципового значення. В 1952-1955 роках у видавництві "Молодь" ним було оформлено дев'ять книжок: "Малий Мирон" І. Франка, "Вітя Малеєв у школі і дома" М. Носова, "Наш друг Хозе" О. Батрова, "Оповідання про Пакистан" М. Тихонова (1952); "Ялинка" М. Коцюбинського, "Тарасова доля" Я. Купали, "Три сестри" В. Бичка, "Живі огні" М. Стельмаха (1954); "Кавалер ордена Слави" Я. Гримайла (1955).
Для дипломної роботи Г. Малаков обрав повість О. Купріна "Поєдинок" (1955) (рис. 2.1). Зберігся чималий підготовчий матеріал, який засвідчує, що перед студентами-дипломниками ставилися серйозні фахові вимоги. Треба було розкрити основні сюжетні лінії, "портретно" відтворити образи героїв, детально змалювати середовище, в якому діють персонажі - пейзаж, архітектуру, одяг, речі побуту з історичною достовірністю та в реалістичній манері. Маючи в розпорядженні учбовий рік і підкоряючись вимогам вузівських методичних програм, Г. Малаков робив ескізи композицій, шукав і замальовував потрібний йому типаж, виконував численні етюди з натурників і членів родини, замальовував давню архітектуру Вінничини і вводив її в ілюстрації. Аркуші виконувалися у техніці чорної акварелі та малюнку тушшю пером. Це був перший приклад такої прискіпливої, багатогранної підготовчої роботи і, можливо, останній. В подальшій творчості художник завжди працював легко і швидко, більше покладаючись на зорову пам'ять, гостроту ока і вправність руки. За дипломну роботу Г. Малаков отримав оцінку "добре", яка була явно занижена з ідеологічних причин. З тогорічних випускників графічного факультету п'ятеро студентів були з майстерні І. Плещинського - Г. Гавриленко, Г. Малаков, Л. Призант, Г. Савченко, В. Фукс. Для ілюстрування були обрані відповідні твори, загальновизнані партійною цензурою - В. Короленка "Сліпий музикант", М. Лермонтова "Герой нашого часу", Лесі Українки "Лісова пісня", К. Федіна "Перші радощі". Г. Малаков зупинив свій вибір на російському дореволюційному письменникові-емігранті та на творі, присвяченому офіцерам царської армії. Своїм вчинком художник від перших кроків творчості продемонстрував незалежність у поглядах і уподобаннях, яку зберіг упродовж всього життя. Через два роки, рекомендуючи молодого художника до Спілки художників України, І. Плещинський написав: "Ілюстрації до повісті Купріна "Поєдинок" свідчать про те, що Малаков цілком зрілий художник, талановитий майстер у відтворенні масових сцен і гострої характеристики літературних персонажів" [211].
Після закінчення інституту продовжилась плідна творча співпраця з республіканськими видавництвами і редакціями журналів та газет, яка триватиме протягом усього творчого життя. Від 1956 і до 1976 року він оформив і проілюстрував у видавництвах "Дніпро", "Веселка" (Дитвидав), "Молодь", "Радянський письменник" близько 130 видань. Іноді, як 1958 року, їх було біля двадцяти, а здебільшого п'ять - десять на рік. Співучень по інституту Г. Якутович характеризував його, як "здібного худ