Розділ 2).
Ми зупинимося на цих та інших принципах, зміст яких не має остаточної
визначеності в законодавстві України, а також тих, реалізація яких вимагає
додаткового аналізу з метою успішного проведення в умовах модернізації сучасної
державної служби.
Комплексність і складність самого інституту державної служби, його структури й
функцій обумовлює й складність системи принципів. Аналітичний огляд
політико-правової літератури свідчить про наявність двох підходів до вивчення
принципів державної служби. Один з них ґрунтується на недиференційованому
уявленні про принципи, зупиняючись на констатації явища. Окремі автори лише
наводять перелік принципів державної служби, закріплений Законом України “Про
державну службу” та Загальними правилами поведінки державних службовців, без їх
систематизації [див. 28; 49; 59]. Інший найбільш прогресивний, розвиває перший,
передбачає дослідження принципів на основі їх класифікації в рамках відповідних
систем і підсистем як принципів державної служби, принципів державного
управління, принципів адміністративного права, принципів системи права.
Найбільш поширеним у спеціальній літературі радянського періоду був розподіл
принципів державної служби на політико-юридичні, або організаційно-політичні,
соціально-політичні, чи, рідше конституційні, ще ленінські та організаційні,
організаційно-правові, організаційно-технічні [32, с. 54; 60, с. 27; 61, с.
153-171; 621, с. 67]. Через відповідну політизованість суспільства перевага в
реалізації й дослідженні віддавалася зазвичай групі перших. Серед них: 1)
керівна роль КПРС; 2) демократичний централізм; 3) соціалістична законність і
державна дисципліна; 4) плановість; 5) національна рівноправність. Деякі
фахівці-правознавці розширювали цей список принципами загальнодоступності
державної служби для всіх радянських громадян, змінюваності державних
службовців, соціальної рівності й відсутності політичних привілеїв у державних
службовців порівняно з іншими членами суспільства.
Розвиток науки про управління визначив нову тенденцію у вивченні принципів. Усе
частіше в дослідженні всієї сукупності принципів державної служби до політичних
приєднуються й організаційні, які є найважливішим теоретичним компонентом цього
комплексу наукових знань. Вдала класифікація принципів державної служби була
запропонована Ю.П. Битяком. Він диференціював принципи залежно від
особливостей, пов’язаних з різним розумінням змісту державної служби й підходом
до проблеми. Так, трактуючи принципи державної служби як діяльності державних
службовців, він виділив принципи: служіння народу, підконтрольності й
підзвітності, змінюваності, рівного права громадян на державну службу. Якщо
розглядати державну службу як організаційно-правовий інститут, то базовими
принципами державної служби будуть принципи: демократизму, плановості,
національної рівноправності, законності. Окреме місце займають принципи
кадрової політики: добір кадрів за діловими якостями, поєднання наступності і
змінюваності, стимулювання праці [43, с. 20].
Сучасна теорія принципів державної служби також характеризується широким
діапазоном принципів і підходів до їх класифікації, іноді навіть протилежних.
Так, А.П. Альохін і Ю.М. Козлов вважають за доцільне виділяти принципи,
властиві тільки інституту державної служби, тобто ті, які мають винятковий
характер [63, с. 138-139]. Інші вчені: А.А. Коваленко, В.Я. Маліновський, А.Ф.
Ноздрачев, І.М. Пахомов, Ю.М. Старілов дотримуються позиції, яка ґрунтується на
узгодженні загальноправових і спеціально-правових принципів при аналізі системи
державної служби [38, с. 391; 33, с. 23; 45, с. 13; 64, с. 34].
Привертає увагу підхід до упорядкування принципів, відбитий у чинному
законодавстві. Аналізуючи основні джерела регулювання державно-службових
відносин: Закони України “Про державну службу” від 16.12.1993, “Про службу в
органах місцевого самоврядування” від 07.06.2000, доходимо висновку про
обмеженість уявлень вітчизняного законодавця про систематизацію принципів
державної служби. Відповідно до ст. 3 і ст. 4 зазначених законів передбачаються
так звані основні принципи, на яких базується служба. Не конкретизуючи зміст
цих переліків, укажемо, що принципи як фундаментальні, вихідні положення не
можуть класифікуватися на основні, головні, першорядні й другорядні. Один
принцип може відрізняти від іншого своїм змістом, сутністю, відносинами, що
виникають на його основі. Усі принципи є рівнозначними, однаковими за своїм
імперативом, якщо вони визнаються принципами, тим більше на законодавчому
рівні. Тому виділення основних принципів припускає перебільшення їх значимості
стосовно інших принципів, наприклад, закріплених у Загальних правилах поведінки
державних службовців, у Концепції адміністративної реформи в Україні. “Якість”
принципів не може бути основою для їх класифікації. Думаємо, правильніше
називати принципи державної служби, передбачені в зазначених законах,
загальними, тобто такими, які, виходячи зі змісту законів, поширюються на всі
відносини в цій галузі. Доцільно буде внести відповідні зміни в названі
закони.
У літературі існує оригінальна точка зору про існування “несучого” принципу, що
містить більш конкретні “підпринципи”, тобто правила, які забезпечують його
реалізацію на практиці [41, с. 311]. У своїй роботі А.В.Оболонський наводить
приклад на принципі пріоритету професійних якостей, що містить кілька ключових
факторів (“підпринципів”) його реалізації: 1) конкурс на заміщення у
держапараті вакансій; 2) створення чіткої та об’єктивно працюючої системи
добору й оцінки кадрів, спрямованої на залучення, заохочення
- Київ+380960830922