РОЗДІЛ 2
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ
АВТОНОМІЇ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
2.1. Правові засади національно-культурної автономії за законодавством
зарубіжних країн.
Досліджуючи правове регулювання національно-культурної автономії в зарубіжних
країнах насамперед потрібно проаналізувати правові засади
національно-культурної автономії за законодавством зарубіжних країн.
Концепція національно-культурної автономії знайшла своє практичне відображення
у законодавстві деяких країн Європи, зокрема: Російської Федерації, Угорської
Республіки, Естонії. Окремі моделі спеціального правового статусу національних
меншин, що охоплюють ознаки національно-культурної автономії, закріплено в
законодавстві: Фінляндії, Норвегії, Федеративної Республіки Німеччини,
Словенії, Сербії та Чорногорії. У даному підрозділі ми проаналізуємо правові
засади національно-культурних автономій національних меншин за законодавством
зарубіжних країн.
Правові засади національно-культурної автономії за законодавством зарубіжних
країн – це норми та принципи права зарубіжних країн, які регулюють принципи та
засади діяльності, порядок формування, права та обов’язки
національно-культурних автономій національних меншин, порядок припинення їх
діяльності в окремих зарубіжних країнах. Порядок формування, права та обов’язки
національно-культурних автономій національних меншин, порядок припинення їх
діяльності в окремих зарубіжних країнах ми розглянемо у наступних підрозділах
даного розділу.
Не має принципового значення яке найменування мають органи
національно-культурної автономії в окремих зарубіжних країнах –
національно-культурна автономія, рада національної меншини, самоврядування
етнічної спільноти, орган місцевого самоврядування меншини, орган культурного
самоврядування, а основне значення має правова характеристика сутності цих
органів національних меншин, всі ці можна віднести, на основі аналізу
законодавства окремих зарубіжних країн, до органів національно-культурної
автономії. Звичайно, ці органи мають відмінний правовий статус, що
детерміновано різними факторами. Однак, всі вони мають повноваження у сфері
розвитку культури, мови та освіти національної спільноти, що є визначальним для
їх характеристики як органів національно-культурної автономії.
Правові засади національно-культурної автономії в зарубіжних країнах, як
правило, визначені у спеціальних законах. Окремі норми про
національно-культурні автономії, містяться в Конституціях деяких країн.
Зокрема, згідно ст. 50 Конституції Естонії[130] від 28 червня 1992 року
“Національні меншини мають право створювати в інтересах національної культури
самоврядні установи на умовах і в порядку, встановлених Законом про культурну
автономію національних меншин”. У ст. 68 Конституції Угорської Республіки[131]
зазначено, що “Угорська Республіка захищає права національних та етнічних
меншин. Вона забезпечує їх колективну участь у громадському житті, сприяє
розвиткові їх культури, користуванню рідною мовою, шкільному навчанню рідною
мовою та забезпечує право використовувати свої прізвищі рідною мовою. Закони
Угорської Республіки забезпечують представництво національних та етнічних
меншин, що проживають на території країни. Національні та етнічні меншини мають
право на самоврядування”.
Відповідно до ч. 2 ст. 64 Конституції Словенії[132] від 23 грудня 1991 року “На
тих територіях, де проживають італійські та угорські етнічні громади,
представникам цих громад надано право створювати автономні організації з метою
здійснення їх прав. На вимогу італійських та угорських етнічних громад держава
може уповноважити їхні відповідні організації виконувати особливі функції, які
належать до юрисдикції держави, і повинна забезпечити умови для реалізації цих
функцій”. А згідно ч.4 ст. 64 Конституції Словенії “Безпосереднє представництво
італійських та угорських етнічних громад, яке дає можливість цим громадам
здійснювати свої права на території, де вони проживають, визначається законом.
Обов’язки органів місцевого самоврядування, що представляють інтереси обох
етнічних громад у сфері сприяння здійсненню їхніх прав, а також прав
представників тих етнічних громад, що живуть поза межами автохтонних територій,
визначаються законом. Права обох етнічних громад та їх представників
гарантуються незалежно від чисельності кожної з них”.
Більш детально правові засади національно-культурної автономії в зарубіжних
країнах визначені у спеціальних законах. Зокрема, у преамбулі Закону Латвії
“Про безперешкодний розвиток та право на культурну автономію національностей та
етнічних груп Латвії”[133] зазначено, що “В Республіці Латвія проживає
латвійська нація, давня корінна національність Ліви, а також інші
національності та етнічні групи”. Даний Закон прийнято з метою гарантувати всім
національностям та етнічним спільнотам Латвії права на культурну автономію та
самоврядування власною культурою. Органами культурної автономії згідно цього
Закону визнаються громадські об’єднання національних меншин. Згідно ст. 5
даного Закону “Всі особи, що постійно проживають в Латвії мають гарантоване
право засновувати власні національні товариства, асоціації та організації. Уряд
здійснює матеріальне забезпечення їх діяльності. Згідно ст. 13 даного Закону
“Національні товариства, асоціації та організації мають право використовувати
державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової
інформації”.
Закон Латвії “Про безперешкодний розвиток та право на культурну автономію
національностей та етнічних груп Латвії”
- Київ+380960830922