РОЗДІЛ 2. Методика формування мовленнєвих умінь молодших школярів під час
засвоєння граматичного матеріалу на засадах функціонально-комунікативного
підходу та експериментальна перевірка її
ефективності……………………………………………………………………...90
2.1. Вихідні положення та особливості експериментальної методики розвитку
мовленнєвих умінь молодших школярів……………………………90
2.2. Вибір методів і прийомів вивчення граматичного матеріалу на функціональній
основі та формування мовленнєвих умінь…………………105
2.3. Типологія вправ та їх систематизація відповідно до етапів розвитку
мовленнєвих умінь…………………………………………………..117
2.4. Організація експериментального навчання та перевірка його
ефективності……………………………………………………………………131
Висновки з розділу 2…………………………………………………..160
ВИСНОВКИ……………………………………………………162
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………...166
ДОДАТКИ……………………………………………………………...187
ВСТУП
Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку освіти початкова школа
перейшла на нові структуру і зміст. Зросли вимоги до якості початкової освіти,
створено сприятливі умови для посилення практичної спрямованості навчання та
творчого розвитку дитини. Особливу роль у навчальному процесі відведено рідній
мові з огляду на її значущість для опанування знань з інших предметів та
становлення і розвитку духовно багатої особистості.
З середини 90-х років ХХ століття відбувається переорієнтація мовної освіти на
забезпечення комунікативної компетенції учнів, що знаходить вияв у нових
концепціях [17], [19], [77], [195], Державних стандартах [33], [60], [61],
програмах [174], [175], [176], [177], в яких окреслено мету і зміст навчання,
визначено вимоги, вибудовано нові підходи до навчання рідної мови.
Упровадження зазначених освітніх документів у практику зумовлює перегляд
усталених стратегій навчання рідної мови. Нові тенденції шкільної мовної освіти
передбачають посилення практичної спрямованості процесу опанування рідної мови,
підпорядкування роботи над мовною теорією інтересам мовленнєвого розвитку
учнів. З огляду на це у сучасній лінгводидактиці визначений пріоритетним і
перспективним комунікативний підхід, за якого розвиток комунікативного мовлення
набуває статусу провідного принципу навчання рідної мови [61, 31], а мета
шкільного мовного курсу вбачається у тому, щоб “навчити учнів вільно
користуватися українською мовою як засобом спілкування, духовного збагачення та
формування інтелектуальної культури” [19, 16], у “забезпеченні належного рівня
мовленнєвої компетенції учнів, що є однією з найважливіших умов їхньої успішної
соціалізації” [60, 18].
Все більше вчених-методистів схиляються до того, що засвоєння теоретичних знань
не забезпечує практичного оволодіння мовою, не мовні вміння й навички ведуть до
мовлення, а мовленнєва діяльність формує відповідні вміння й навички [13, 32],
натомість мовні знання розглядаються як підґрунтя для вдосконалення мовлення
учнів. Тому стратегія нового напряму в навчанні рідної мови, на який орієнтують
освітні документи, полягає у тому, що “школа повинна готувати не
мовознавців-теоретиків, а передусім гуманних, освічених людей, які на належному
рівні вміють практично користуватися рідною мовою в найрізноманітніших життєвих
ситуаціях” [145.
Відповідно до Концепції та Державного стандарту початковий курс української
мови передбачає насамперед не системну лінгвістичну освіту, а достатній
мовленнєвий розвиток і складається з чотирьох змістових ліній ? комунікативної,
яка є домінуючою, лінгвістичної, українознавчої і діяльнісної. Зазначені
змістові лінії знайшли відображення в нових програмах з української мови для
початкових класів [175], [176], [177], у яких сформульовано вимоги до мовного і
мовленнєвого розвитку учнів.
Зазначимо, що в методиці навчання рідної мови проблема мовленнєвого розвитку
молодших школярів розроблялася ще з дореволюційних часів. У контексті
комунікативно спрямованого навчання рідної мови вимагають належної уваги
погляди М.Ф. Бунакова, Ф.І. Буслаєва, А.П. Свидницького, І.І. Срезневського,
К.Д. Ушинського, що стосуються розвитку мовлення, зокрема, завдань формування й
удосконалення мовленнєвих умінь учнів у процесі вивчення граматичного
матеріалу. Вчені обстоювали вивчення граматики у тісному зв’язку з розвитком
мовлення дітей, вказували на виняткове значення мовленнєвої практики.
У вітчизняній методиці 20-30 років ХХ століття проблема мовленнєвого розвитку
була предметом особливої уваги І. Огієнка та С.Ф. Русової. Так, С.Ф. Русова у
своїх працях зазначала, що у навчанні мови поряд ідуть два взаємопов’язані, але
водночас різні процеси – знати мову і могти нею користуватися. Саме у
розвиткові мовленнєвих умінь учнів вона вбачала головне завдання школи. Крім
того, у 30-х роках піднімалося питання про мовленнєву (тоді – мовну) культуру
школярів. Ряд аспектів цієї проблеми розглянуто у роботах О.М. Пєшковського,
Л.В. Щерби, а пізніше – у працях І.К. Білодіда [15], [16], Є.Д. Чак [226],
[227], [228].
У 40-60-х роках утверджується граматичний підхід до навчання мови, який було
започатковано у працях С.Х. Чавдарова. Методист розглядав вивчення граматики
(мовні знання) як основний засіб розвитку мовлення.
У 60-70-х роках окремі аспекти формування умінь і навичок зв’язного мовлення
розглядалися у працях відомого педагога В.О. Сухомлинського [203], [205].
Рідній мові вчений надавав першорядної ваги в системі шкільних предметів.
В.О. Сухомлинський один із перших в українській лінгводидактиці головним у
навчанні мови визнав не стільки засвоєння теоретичних відомостей з граматики,
скільки роботу над словом, розвиток усного і писемного мовлення учнів,
підвищенн
- Київ+380960830922