РОЗДІЛ 2
ВИНИКНЕННЯ, ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ТА ОСНОВНА СПРЯМОВАНІСТЬ ВІЙСЬКОВОЇ ПЕРІОДИКИ
(1914-1920 рр.)
2.1. Преса військовополонених українців періоду Першої світової війни у Європі
Перша Світова війна, в яку раніше чи пізніше були втягнуті 33 країни (за іншими
даними – 38 країн) [1 Литвин В. Україна: доба війн і революцій (1914-1920 рр.).
– К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 2003. – С. 18.], для українців стала
подвійною трагедією [2 Детальніше про становище України в роки Першої світової
війни дивись: Рент О., Сердюк О. Перша світова війна і Україна. – К.: Генеза.,
2004. – 480 с.]. І не лише тому, що протягом усієї війни Галичина стала ареною
найбільш тяжких битв на Східному фронті[312, С. 296], а й тому, що українці
змушені були воювати на боці обох ворогуючих сторін. Адже українські етнічні
землі входили до складу Російської та Австро-Угорської імперій. Основний масив
етнічних земель разом з колонізованими територіями, що прилягали до нього,
знаходився в Російській імперії й поділявся на три регіони: Правобережжя
(Південно-Західний край), Лівобережжя (Малоросія та Слобідська Україна) і
Південну, або Степову Україну (Новоросію). Переважну більшість населення
українці становили на Закарпатті, відносну більшість - на Буковині, значну
частину населення українці складали в Галичині – на територіях, що потрапили до
складу Австро-Угорщини після першого поділу Речі Посполитої 1772 року. [3
Литвин В. Україна: доба війн і революцій (1914-1920 рр.). – К.: Видавничий дім
“Альтернативи”, 2003. – С. 9-10.] Загальна чисельність українського населення
на цих територіях за деякими підрахунками оцінювалась в понад 46 млн осіб. [4
Романцов В. Українці на одвічних землях (XVIII – початок XXI століття). – К.:
Видавництво імені Олени Теліги, 2004. – 200 с.; Литвин В. Україна: доба війн і
революцій (1914-1920 рр.). – К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 2003. – С. 12.]
Сотні тисяч з них (у складі російської армії перебували близько 3,5 млн
етнічних українців (за даними відомих дослідників Рента О. та Сердюка О., які
вони наводять у своїй роботі “Перша світова війна і Україна”, що вийшла 2004
року в Київському видавництві “Генеза” це число сягало не менше 4 млн осіб) [5
Рент О., Сердюк О. Перша світова війна і Україна. – К.: Генеза., 2004. – С 9.]
ще близько 250 тис. служили в австрійському війську) гинули за імперії, які не
лише ігнорували їхні національні інтереси, а й всіляко нищили український
національний рух.
3 серпня (за іншими даними – 1 серпня [6 див. Попик С. Українці в Австрії
1914-1918. Австрійська політика в українському питанні періоду Великої війни. –
Київ-Чернівці, 1999. – С. 48.] чи 2 серпня [7 Литвин В. Україна: доба війн і
революцій (1914-1920 рр.). – К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 2003. – С. 31.]
1914 року, з метою об’єднання українців Австрії усі діючі на той час українські
партії утворили у Львові Головну Українську Раду на чолі з авторитетним
парламентським діячем Костем Левицьким [8 Народився 18.11.1859 року в.
Тисьмениці в родині священика. Співзасновник Української
Національно-Демократичної партії (1899), пізніше її голова. Голова Українського
Парламентського Клубу у Відні й Соймового Клубу у Львові. У 1914 році очолив
Українську Головну Раду у Львові, а згодом Загальну Українську Раду у Відні. У
1918 році став першим головою Уряду ЗУНР. Помер 12.11.1941 року у Львові.]
[312, С. 297]. Заступниками стали Михайло Павлик [9 Друг і соратник І. Франка,
з яким утворив Українську радикальну партію, редагував її видання.] і Микола
Ганкевич [10 У 1899 році організував Українську соціал-демократичну партію, був
редактором усіх її видань.], секретарем – Степан Баран. [11 Дійсний член НТШ,
права рука К. Левицького у сфері партійно-політичного життя, працював
секретарем партії націонал-демкратів.] У своєму першому маніфесті Рада заявила:
“Теперішня хвиля кличе український народ стати єдинодушно проти царської
імперії при тій державі, в якій українське національне життя знайшло свободу
розвитку. Перемога австро-угорської монархії буде нашою перемогою”. [12 Діло. –
1914. – 3 грудня.]
Російські емігранти в Австрії 4 серпня 1914 року утворили у Львові “Союз
визволення України (СВУ)” - політичну організацію, яка першою серед українських
організацій проголосила своєю метою утворення самостійної української держави.
Для досягнення цієї мети СВУ, до керівництва якого входили Володимир Дорошенко,
Андрій Жук, Мар’ян Меленевський, Олександр Скоропис-Йолтуховський, Микола
Залізняк, вирішив співпрацювати з Німеччиною та Австрією. [13 Звернення “До
громадської думки Європи” від 25 серпня 1914 року.] Союз одразу отримав своє
представництво в ГУР – два місця з дорадчим голосом.
Попри існування в Німецькому та Австрійському політикумі різних поглядів щодо
майбутнього світового устрою, вони збігалися в головному – необхідності
тривалого ослаблення Росії. Однією із ефективних і необхідних умов цього, на
погляд міністра закордонних справ Австрії Л. Бертольда, викладеному у ноті
турецькому урядові від 21 листопада 1914 року, було “..створення незалежної
української держави...” [14 Патер І. Союз визволення України. Проблеми
державності і соборності. – Львів, 2000. – С. 114.] Ця ж точка зору викладалася
і меморандумі від 1 грудня 1915 року, який знаходився серед секретних
документів генерального штабу Німеччини: “Кожний, хто в дійсності знає і
розуміє географічне та економічне становище, в якому знаходиться Росія,
свідомий того факту, що Велика Росія може існувати тільки через посідання
багатої України. Якщо ми спроможемося змінити стан України на незалежний і
утримати незалежну Україну при житті, то з певністю дам
- Київ+380960830922